Богдан Коломийчук - Експрес до Ґаліції

– Звісно, повідомлю, пане Вайсманне, – ​відповів колишній унтер. – ​А ви тим часом ідіть до будинку й почекайте в передпокої.

Знову це прозвучало як наказ. «Щоб тобі заціпило, старе хамло», – ​сердито подумав гість і рушив мощеною алеєю до високого ґанку. При цьому йому здалося, що крок його раптом зробився ритмічним і чітким, майже як стройовий.

У вітальні виявилося холодно, мов у погребі, тому Вайсманн залишив на собі пальто, знявши тільки кашкета, шарф і рукавиці. Камін тут не розпалювали, схоже, давно, чи то сподіваючись на весняне потепління, чи заощаджуючи дрова. Залишки попелу в ньому були схожими на закам’янілості з музею прадавньої природи, а довжелезна кочерга, що стояла поруч, здавалася непотрібним і випадково забутим тут предметом.

Попри те що у вітальні стояло кілька стільців, довкола прямокутного столу, призначеного, мабуть, для спільної трапези чи ділових обговорень, гість вирішив почекати на прийом стоячи. Він підійшов до вікна і трохи ширше відхилив важкі запилюжені портьєри. З протилежного боку шибки був похмурий, але доглянутий сад. Кілька старих яблунь, розлогі вишні й акуратні кущі смородини. Найпевніше, за садом також доглядає сторож. Той самий жорсткий унтер у відставці. Щойно Вайсманн подумав про нього, як тієї ж миті той сам зайшов до передпокою.

– Пан майор чекає на вас, – ​коротко повідомив старий служака.

– Прекрасно, – ​відповів гість, і, не дивлячись більше на нього, зайшов до сусіднього покою.

Той, кого сторож назвав майором, не мав на собі військового мундира. Чоловік був одягнений у звичайний твідовий костюм з вузькою, нерівно зав’язаною краваткою. При появі гостя неспішно підвівся з-за столу й простягнув йому руку для привітання. Після цього вказав прибулому на стілець.

– Не чекав вас, – ​прямолінійно, проте без жодної неприязні сказав майор, знову сівши за стіл і відкинувшись на спинку стільця. Той жалібно заскрипів під його масивним атлетичним тілом.

– Не скажу, що й сам збирався покинути до дідька сьогоднішню роботу і пхатися в це задуп’я, пане Фішере, – ​з образою в голосі відповів ювелір, – ​приємності для мене в цьому вкрай мало.

– Ну-ну, пане Вайсманне, – ​примирливо промовив майор, – ​не ображайтесь. Я сказав, не подумавши. Бажаєте чаю?

Гість уявив, як чай готує той самий унтер, і поспішно відмовився. Фішер, здавалося, вгадав його думки.

– То, може, трохи бренді? – ​запропонував він. – ​Я попрошу Клавдію нам принести.

– Клавдія також тут? – ​здивувався ювелір.

– Так, пане Вайсманне. Скажу більше: ледь не весь Третій відділ [11] Третій відділ ( Abteilung III b ) – служба прусської військової розвідки, заснована 1889 року. Існувала до закінчення Першої світової війни. зараз під Баденом…

Майор на хвилину вийшов з кабінету. Власне, це справді був його кабінет, хоч це приміщення нагадувало радше бібліотеку.

Книжкові полиці стояли вздовж усіх чотирьох стін і навіть затуляли частину вікна за спиною Фішера. І зовсім не тому, що майор, заступник директора Управління прусської військової розвідки, полюбляв читати. Книжки добре поглинали звук, тож мовців у кабінеті було доволі важко підслухати ззовні. І, звісно ж, за книжковою полицею зручно ховати потаємні двері, а між самими фоліантами – ​документи та зброю.

Вайсманн також знав, що майор тільки на позір недбало вийшов за двері й лишив гостя самого в кабінеті. Чоловік майже фізично відчував, як його зараз свердлить уважний погляд звідкілясь з-за тих книжок. От хоча би з тієї щілини між масивним зібранням енциклопедистів [12] Енциклопедисти – французькі інтелектуали XVIII ст., що працювали над виданням «Енциклопедія, або Тлумачний словник науки, мистецтва й ремесел». Серед них Дені Дідро, Вольтер, Луї де Жокур та ін. і раритетним виданням «Божественної комедії» Данте. Жоден, навіть найменший, рух прибулого не залишиться непоміченим. Що вже й казати про яку-небудь дію. Тому Вайсманн сидів нерухомо, як статуя, аж доки не повернувся Фішер. Майор знову вмостився на своєму стільці і вже тепер зосереджено глянув на гостя.

– Вам не гаряче в пальті? – ​запитав він Вайсманна.

– Трохи, – ​відповів той і підвівся, аби зняти його з себе. – ​У вашому передпокої можна зберігати трупи… Там достатньо зимно.

Фішер засміявся.

– Вішак праворуч від вас, – ​по-господарському сказав він і встромив до рота цигарку. Пожувавши її своїми повними м’ясистими губами, майор запалив сірника й закурив. Після цього гостинно підсунув відкритий портсигар на край столу, аби ювелір міг пригоститись. Той не відмовився.