Евгений Каминский - Безликий - Остання справа

– І довго він так пропрацював?

— Десь два роки. Після цього втік з України.

— А що сталося з останнім кривдником?

— Третій переїхав у Херсон. Казали в селі, що його жорстоко вбили.

— Ви знали, що ваш брат використовує маски для вбивства?

— Я про нього давно не чув. Він просто надсилав гроші і листи.

— За них ви побудували такий великий будинок. І накупили землі для вирощування різних культур. А ви ніколи не думали, яким способом були зароблені ці гроші?

— Гроші не мають запаху чи совісті. Мені було байдуже на це.

— Ви чули про вбивство в театрі, яке трапилось два тижні тому.

— Чув, у новинах розповідали.

— Так ось, ваш брат під підозрою. На його совісті ще додатково шість трупів. І всі докази проти нього. Як його можна знайти?

— Не знаю. Можливо він сам вас знайде.

— Зрозуміло. Ми поїхали. Януш збирайся.

— А можна з собою взяти кілька фотографій? — запитав Януш.

— Так, беріть. Там все одно всі фотографії з дитинства.

Взявши фотографії, поляк поклав їх у свою громіздкого портфеля. Вийшовши з подвір’я, два детективи відразу сіли в автомобіль. Беспалий дістав мобільний телефон і подзвонив сержанту Дмитрову.

— Дмитров, постав спостереження за братом цього маніяка. Щось він у мене викликає підозру.

Повернувшись в Херсон, капітан зупинився біля одного кафетерію. В народі таке місце називають «генделиком».

— Януш, виходь. Зараз зайдемо до одного знайомого.

Вже був вечір, тому всередині було повно народу. Шум лунав зі всіх шпарин. Кілька клієнтів почали нервувати, коли в заклад зайшли детективи. Капітан підійшов до барної стійки. За нею кремезний чоловік з густими чорними вусами наливав горілку своїм клієнтам. Коли побачив капітана, то посмішка зникла з його повного обличчя.

— Привіт Борисе. Нам потрібно з тобою поговорити у тихому місці.

Бармен покликав офіціантку і попросив її його замінити. Борис повів двох гостей в комірчину. В ній стояв столик і кілька стільців. Відкривши пару пляшок пива, поставив їх на стіл.

— Знайомся — це мій колега з самої Варшави, Януш Яговський, — почав капітан. — Я до тебе щодо одного питання. Ти пам’ятаєш вишибалу з дев’яностих з жахливим обличчям?

— Він без вух?

— Так.

— Звісно пам’ятаю — це Крюгер. Правда Фредді Крюгер симпатичніше буде. Молодий колектор. Люди платили йому відразу як бачили його пику. А якщо не хотіли, то отримували від нього сильних стусанів. Було відбите створіння. Я вже давно про нього нічого не чув. Навіщо він тобі?

— Він у місті, на його рахунку вже семеро трупів. Крюгер став найманим вбивцею. Робить собі маски і завдяки ним вбиває. І зараз залишає записки зі своїм прізвищем «Безликий».

— «Безликий»?! — перебив його Борис. — Тоді все зрозуміло. До міста приїжджають кримінальні елементи з різних куточків нашої країни і шукають його. Зараз у багатьох це прізвище на вустах. Чув від своїх знайомих.

— Цікава інформація. Дізнайся про нього більше. І ми закриємо очі на твої останні витівки.

— Я отримав умовний термін. Може досить цим маніпулювати.

— А можеш отримати реальний термін. Так що думай, — закінчив капітан. Допивши пиво, разом з Янушем пішов до виходу.

Вже потемніло. Все місто починає світитися. Правда тільки там, де проїжджають автомобілі і знаходяться справні ліхтарі. Старий, брудний чоловік йшов по приватному сектору Шуменського мікрорайону. На плечі він ніс мішок, з якимись речами. Його чорна борода була дуже густою і закривала пів обличчя. А довге і немите волосся закривало все останнє. Тільки очі виглядали крізь волосся. Нарешті він дійшов до рідної хати. Яка була в такому ж занедбаному стані, як і її власник. Усі вікна були забиті дошками. На стінах вже утворились тріщини. Зайшовши через скрипучі двері, переглянув чи ніхто за ним не йшов. Кинувши речі в куток, він дістав пістолет. Перевіривши, що нікого в будинку немає, він зняв маску. Нарешті можна вдихнути с полегшенням. У будинку було дві кімнати. В одній стояв стіл з великою кількістю різноманітних масок, надітих на воскові форми. Різноманітні інструменти і матеріали для їх створення лежали на підлозі. В старій і пошарпаній шафі лежали вставні щелепи, косметика для гриму, форми носів. А в іншій кімнаті на підлозі лежала купа одягу.

— Все таки радий тут побувати, — сам до себе промовив Безликий. Він уважно дивився через вікно, де рідко горіли фари проїжджаючих автомобілів. Ностальгічні думки відразу захопили його, як тільки приїхав у місто. Так все змінилося. Хоча він побував у багатьох країнах і містах, але Херсон він ніколи не забуде. На жаль, в цьому місті у нього були одні розчарування. Як він зі страшним обличчям вибивав гроші, і ганяв по ринку продавців. А «стрілки»… Це взагалі незабутнє. З радістю би прийшов до старих авторитетів, на яких він працював. Правда, більшість з них уже давно в історії, або в могилах. Але Безликий не просто так приїхав.