Ксения Цыганчук - Кривавими слідами

Вони вже кілька годин проглядали записи з камер відеоспостереження. Поряд сиділи двоє працівників охорони Бориспільського аеропорту. Із не менш зосередженими обличчями, ніж копи, які до них приїхали з іншого міста серед ночі для розслідування спланованого вбивства.

Слідчому від хвилювання стискало подих. Він зрозумів: ось-ось може знайти те, що допоможе кинути вбивцю та його спільників до в’язниці. Скляр відчував, як утомилися очі від напруги: надто боявся пропустити потрібні кадри. Хоч поряд і Кир’ях, котрому він останнім часом усе більше довіряє, та спрацьовувала звичка: у першу чергу, покладатися на самого себе. Якщо хочеш щось зробити добре – зроби це сам. Поряд стояло третє за ніч горнятко кави. І бозна яке за рахунком за минулу добу. Ще трішки – і час перебування без сну сягне в обох поліцейських рівно двадцяти чотирьох годин.

– Он він, – тепер і в Скляра голос зробився хрипким, як у Кир’яха. Щоправда, у нього – від браку сну.

Єгор міг і не казати цих слів. Кир’ях сам устиг побачити. Обоє збадьорилися. Очі світилися справжнім задоволенням. А ще – неймовірним єхидством: СПІЙМАЛИ.

Середа, 30 січня 2019 року. 13:15

До Рівного поліцейські дісталися окриленими, якими вже давно не почувалися. Аеропорт вони покинули шість годин тому, отримавши всю необхідну інформацію: повноцінні докази, які допоможуть ув’язнити не лише замовника, а й усіх виконавців.

І навіть диявол їм тепер не допоможе.

– Думаєш, вони ще в Рівному? – Кир’ях щойно в’їхав на територію міста. Він доволі стомився. Скляр через пошкоджену руку кермувати не міг, тож усю дорогу до столиці і назад довелося це робити оперу.

– Хтозна, – задумливо мовив. Він прекрасно зрозумів, що Кир’ях питав про виконавців. Замовник бо в Рівному і нікуди від них не дінеться. – Головне – ми тепер точно знаємо, хто є хто в цій справі.

Єгор зазирнув у вайбер. Таня досі не відповіла на його повідомлення. Що це? Зайнята чи знову ображається, що не приїхав додому? Але ж у нього така робота, хай йому! Укинув телефон назад до куртки.

Середа, 30 січня 2019 року. 19:15

Бойко відмовився співпрацювати зі слідством. Скільки разів не намагалися Скляр чи Кир’ях поспілкуватися з приятелем Мáрко Вітторіно, той так і не визнав свою вину. Само собою зрозуміло, чоловік не надав жодних відомостей про своїх спільників.

Спершу Єгор тим надзвичайно переймався. Тепер заспокоївся. І не просто так.

Коли Скляр та Кир’ях зайшли до кімнати для допитів, на них, окрім підозрюваного, уже чекав і його адвокат. Слідак скривився: такі люди ще й мають право на захист. Та розуміння цього не зіпсувало настрою: справа розкрита, докази беззаперечні. Усе, що може адвокат – стежити за тим, аби права (о Боже, він ще й має права!) підзахисного під час допиту не порушили, а на суді добиватися пом’якшення вироку. Після короткого офіційного привітання, роз’яснень процесуальних прав та обов’язків, порядку проведення допиту та попередження про визначену в законі відповідальність за свідомо неправдиві свідчення Скляр та Кир’ях перейшли до суті справи.

– Розкажіть, будь ласка, про причини скоєння злочину, – інтонація слідчого прозвучала більш сухо, ніж він сам очікував. Він завжди люто ненавидів, коли людей убивають просто так. А на його переконання, у світі немає жодної причини, яка б могла слугувати вбивству безневинної живої істоти. – Ви ж прекрасно розумієте, що немає сенсу мовчати, – зауважив слідак, коли так і не отримав відповіді.

– Тим паче, ми насправді все знаємо і без вас, – додав Кир’ях, указавши на стос документів, які принесли із собою.

Поліцейські взяли чимало даних: від інформації про знахідки на місці злочину до доказів, виявлених минулої ночі за допомогою прикордонників. І, звісно, серед них ті, які надав Андрій Тіток. Не без допомоги Власти. Скляр і досі не хотів зізнаватися навіть самому собі, та він таки справді почав поважати патрульну.

Підозрюваний мовчав. Чоловік уп’явся очима в стіл, не маючи жодного бажання співпрацювати зі слідством. Маленька, майже без меблів кімнатка (за винятком стільців для учасників допиту та невеликого стола між цими стільцями), як завжди, тьмяно освітлена, мала психологічно тиснути на затриманих. Цей допит винятком не став: підозрюваний хоч і мовчав, проте всім було очевидно, що він нервує. «Точніше, сердиться і дратується», – відзначив Єгор.

Стояла мертва тиша. Тільки з коридора долинали сторонні звуки – чиїсь голоси та кроки. Скляр із Кир’яхом терпляче чекали. Адвокат, жінка за п’ятдесят, спершу теж мовчки спостерігала. Та щойно вона вирішила дати пораду підзахисному, як він відразу заговорив, жестом показавши, що в нього все під контролем.