Ксения Цыганчук - Кривавими слідами

Що йому найбільше зараз хотілося, то це послати її куди подалі. Проте з подивом для себе зрозумів, що не може цього зробити. Не після ж того, як саме завдяки їй поліція виявила важливого підозрюваного, Артема Бойка.

Власта, можна сказати, увірвалася до нього в кабінет. Гочмановський, колега-слідчий, саме виходив, як на нього мало не налетіла патрульна. Спершу Скляр не впізнав її в штатському. Перед ним постала красива жінка в довгій чорній куртці, з акуратно зачесаним волоссям, яке, щоправда, трішки намокло від снігу, і з гарним макіяжем. Зовсім інша, коли виспана і відпочила. Притлумив у собі бажання відмовитися від зустрічі й усе-таки запросив до свого кабінету. Гочмановський лише здивовано стенув плечима та поспішив у справах, причинивши за собою двері.

– Я маю важливу для вас інформацію, – випалила Власта замість привітання, безцеремонно всілася на стільці для відвідувачів біля столу Скляра.

У слідчого навіть мову відняло, а патрульна продовжила:

– Бойко мав значно більший борг перед Вітторіно, ніж той, про який зізнався…

– Ми щодо цього давно в курсі. Дякую, – перебив патрульну.

– …І він міг віддати гроші, проте не хотів, – не дозволила собі завадити Власта.

– Можу я поцікавитися, звідки у вас ця інформація? – мовив слідак. Ні, він все-таки терпіти не міг цю жінку. Єгор ненавидів усіх, хто без його згоди втручався в розслідування, які він проводив. А ще – сьогодні весь час страждав від препаскудного настрою. Він мав би радіти, що для нього все обійшлося, натомість моторошне відчуття фатальності, яке мучило його всі ці дні, навпаки, ще більше посилилося.

«Краще б тобі яйця прострелили, недоумку», – побажала Власта йому подумки, роздивляючись зігнуту в лікті перемотану ліву руку. Уголос пояснила:

– Рівне – це велике село. Знайшла людину, яка знає працівника фірми Бойка.

– Ну що ж, радий за вас. Що у вас стільки знайомих. Ви в курсі, що не маєте права втручатися в хід розслідування? – строго промовив, спрямувавши погляд прямо їй в очі. – Мусите бути в курсі – я вже вас неодноразово попереджав.

«Зараз вижене», – напружилася Власта.

Запанувала мовчанка. Аби хоч якось заспокоїти хвилювання, роздивилася кабінет. Вузький, довгий, надзвичайно мало місця. Освітлення тьмяне, як це часто буває в державних установах. Єдине вікно цього вузького кабінету, що знаходилося навпроти дверей, здавалося, лише додавало похмурості: уже який день сонце і не думало виходити з-за хмар.

У кабінеті заледве вміщалося три невеличких столи слідчих, кілька стільців для відвідувачів та старий, ще радянських часів величезний сейф, де ховають документи та інші важливі речі. Якби зараз тут знаходилися всі три слідчі й у кожного на прийомі хоча б по одному свідку, можна було б спостерігати справжній балаган. Під кожним зі столів звалено речові докази з десятків справ.

– Чому вас так дратує моє бажання розслідувати цю справу? – устигла запитати Власта до того, як Скляр уже мав намір «указати їй на двері».

– А чому ви ніяк не можете зрозуміти, що є вимоги, за якими ми працюємо? Ви коли-небудь чули, що на службі не можна заперечувати наказам старших за званням? – Єгор ледь стримувався, аби не додати до своєї інтонації сарказму. «Що, блядь, жінка забула в поліції? Сиди собі, бабо, вдома. Їсти готуй, дітей доглядай. Он же ж гарна яка. А то ходить у тій чоловічій формі зі зброєю на поясі».

Мимоволі він задивився на її очі. Виявляється дуже гарні. Темно-карі. І погляд – на диво цілеспрямований. Такий зустрічається в людей, які вміють думати.

Власта підвелася, урешті зрозумівши, що Валік таки правду казав: цього самозакоханого дебілоїда просто так не переконати.

– А ще – Волошко має коханця. Такий собі Сергій Ковальчук, директор у кав’ярнях Вітторіно, – кинула свою останню козирну карту Скляру. Жінка вже попрямувала до виходу, як Єгор мало не побіг за нею, скочивши з місця.

Біль у руці і досі інколи доводив до божевілля, особливо коли дія знеболювального припинялася (а зараз саме підходив цей час). Він міг би взяти собі відгул. Та й при бажанні завтра теж. Але що йому робити вдома? Скляр скривився, та все ж таки притлумив у собі бажання знову сісти. Натомість вийшов з-за столу і зробив кілька швидких кроків у напрямку Власти, що вже відчинила двері, аби полишити кабінет. Жінка з подивом глянула на слідчого.

Жестом він наказав їй зупинитися. Саме в цей момент йому зателефонували і повідомили про надання дозволу на обшук у помешканні Костянтина Базилюка.