Ксения Цыганчук - Кривавими слідами

Ніхто з перелічених Ілоною Вітторіно осіб не прилітав до України ні в цьому місяці, ні в минулому, ні взагалі в будь-якому іншому. Тут лишається чекати тільки інформації від італійських колег. Можливо, підкажуть щось цікаве. Поліція також зіставила список, що надала дружина вбитого, із тим, який склала Віталіна Волошко. Навіть у Крістіни розпитували про знайомих батька. Дівчинка додала кілька нових імен. Вона знала їх саме тому, що з татом відвідувала Італію. Таким чином, ні Волошко, ні Ілона Вітторіно знати цих людей не могли. Ці списки поки що не дали абсолютно нічого. З одного боку, відсутність зв’язку з Італією тішила слідчого. Якщо це хтось звідти, то шукай вітру в полі, це вже майже точно. З іншого боку, постало питання: навіщо вбивці їхати до Борисполя? Ну не міг же злочинець вирішувати там власні справи? Якби ще він поїхав до міжнародного аеропорту після вчинення злочину, тоді, ясна річ, для того, аби втекти. Але ж це сталося напередодні вбивства.

Скляр не знав, радіти йому результатам сьогоднішнього дня чи ні. Знайдене знаряддя вбивства – неабиякий успіх. Але після злочину минуло дві доби, а вони і досі не вийшли на слід убивці.

Це дуже і дуже погано.

Вівторок, 22 січня 2019 року. 23:07

Літня жінка акуратно поставила важкі пакети за землю. Повільно піднялася, відхекалася і почала шукати в кишенях пальто ключі. За мить вони вже задзеленчали в неї в руках, вона, не поспішаючи, притисла ключ до замка домофону. Пікання сповістило, що ключ спрацював. Жінка потягла на себе двері, та цього разу вони чомусь виявилися навдивовижу легкими. То чиясь рука допомогла їй відчинити.

– Дякую вам! – проказала літня жінка в теплій хустці й усміхнулася.

Людину, що стояла перед нею, на півобличчя замотану шарфом, у чорній шапці з крихітним малюнком представника кошачих [8] Мається на увазі емблема спортивної марки Puma. (бачила такий на спортивному одязі свого онука), вона не знала. І спершу її це насторожило. Проте хіба може такий люб’язний чоловік виявитися злодієм?

Незнайомець усміхнувся самими очима, притримав двері, одночасно підіймаючи її пакунки і пропускаючи вперед.

«Без сумніву, прийшов до когось у гості, – подумалося. – Можливо, навіть до того похмурого рудого поліцейського, що переїхав сюди недавно зі своєю дівчиною».

Гість мовчки провів її до ліфта, навіть викликав підйомник і дочекався, поки той приїде. Двері старого підіймача важко розсунулися. Незнайомець передав бабці пакунки. Коли двері зачинялися, вона лише встигла помітити, що той натиснув ґудзик квартири номер два і чекав, поки відчинять.

Літня пані зрозуміла, що помилилася: незнайомець прийшов не до поліцейського, адже той проживав на сьомому. Однак яка різниця? Такий ґречний чоловік. Не часто сьогодні подібних зустрінеш.

Вівторок, 22 січня 2019 року. 23:11

Чоловік відійшов від дверей номер два. Він тільки вдав, що натискав на ґудзик. Прислухався. У під’їзді стояла тиша. Час доби грав йому на користь. Дотягся до лампи, яка давала сяке-таке світло на поверсі. Викрутив. Швидко, проте тихо піднявся на другий поверх і повторив те саме. Знову уважно прислухався, у під’їзді стояла тиша. Підсвічуючи мобільним спустився й заховався за сміттєпроводом. Накинув на голову широкий капюшон. Тепер його обличчя при всьому бажанні не вдалося б розгледіти. Звісно, у такій темряві можна і не ховатися. Однак навіщо даремні ризики?

Ротом затис смартфон з увімкненим ліхтарем. Дістав пістолет, прикрутив до нього глушник. Руки тремтіли, та це аж ніяк не заважало цілеспрямованості та бажанню будь-що завершити справу саме сьогодні. Вимкнув світло.

Чекати лишилося недовго.

Вівторок, 22 січня 2019 року. 23:10

Змученим Скляр, нарешті, повертався додому. Кир’яха повезли колеги. Вони пропонували підвезти і Скляра, але все, що зараз хотілося Єгорові, – побути трішечки на самоті, щоб хоч якось упорядкувати думки. Якби слідак пристав на пропозицію, то спершу довелося б слухати їхні балачки, а вже вдома – Таніни. Знав, вона не спить і чекає на нього.

У вухах гуло. Брак сну та напруга на роботі давалися взнаки. Він раз по раз тер чоло та скроні, аби хоч якось примусити себе думати. Дивно, їсти йому геть перехотілося. Холодне повітря, яке так порадувало, коли вийшов із роботи, поволі ставало лютішим. Здійнявся вітер. На щастя, сніг на ніч припинився. Скляр насунув поверх шапки ще й капюшон і прискорив кроки. Додому лишалося йти хвилин двадцять.