Ю Несбё - Поліція

Подзвонили утретє.

Навіть "свідки Єгови" задовольняються двома дзвінками.

Звичайно, це міг бути Мікаель, що бажав поговорити про речі, про які не говорять по незахищеній телефонній лінії. Про те, як їм дати свідчення, якщо будуть нові допити про ті гроші на його рахунку.

Трульс довго роздумував про це.

А потім звісив ноги з ліжка.

— Це Аронсен з корпусу "В". Ви — власник сріблястої "сузукі-вітара"?

— Так, — відповів Трульс у домофон.

А мав би бути власником "Ауді Ку-52.0" із шестиступінчастою ручною коробкою, яка стала б його нагородою за останню роботу для Асаєва. Останнім внеском за те, що він на блюдечку підніс їм цього докучливого слідчого Харрі Холе. Замість цього він володів японською машиною, назву якої часто перекручували. "Сузукі-вітара".

— Сигналізацію чуєте?

У домофоні вона лунала виразніше.

— От дідько, — вилаявся Трульс. — Спробую відключити її з балкона.

— На вашому місці я б негайно спустився вниз. Вони розбили скло і намагалися вирвати радіо і програвач дисків, коли я йшов мимо. Напевно, тиняються десь поблизу, щоб подивитися, що станеться далі.

— От дідько! — повторив Трульс.

— Нема за що, — відповів Аронсен.

Трульс надів кросівки, перевірив, чи на місці ключі від машини, і замислився. Повернувся в спальню, відчинив шафу, дістав один з пістолетів, "Єрихон-941", і засунув його під пояс штанів. Знову замислився. Він знав, що зупинена картинка віддрукується на плазмовому екрані, якщо занадто довго залишатиметься на ньому. Але Трульс не збирався баритися. Він поспішив на сходи. Тут було так само тихо.

Ліфт стояв на його поверсі, тому він швидко зайшов у кабіну, натиснув на кнопку першого поверху, згадав, що не замкнув двері у квартиру, але не зупинив ліфт, адже уся справа мала зайняти кілька хвилин.

Через півхвилини він уже підтюпцем біг назустріч ясному прохолодному березневому вечору в бік парковки. Вона знаходилася між багатоповерховими будинками, але, незважаючи на це, тут часто потрошили машини. Потрібно було встановити більше освітлювальних ліхтарів, чорний асфальт поглинав усе світло, і після настання темряви порпатися між машинами було легко. Після усунення йому часто не спалося, так буває, коли цілий день можна спати, дрочити, спати, дрочити, їсти, дрочити. Іноді ночами він сидів на балконі з приладом нічного бачення на очах і з рушницею "Мерклій" у надії помітити одного з цих типів на парковці. На жаль, ніхто з них так і не з’явився. Чи на щастя. Ні, не на щастя. Він, чорт забирай, не вбивця.

Звичайно, був отой байкер з "Лос Лобос", у довбешці якого він просвердлив дірку, але це була чиста випадковість. І тепер той байкер став частиною тераси в районі Хоєнгалл.

Потім була ще поїздка у в’язницю їла, коли він розповсюдив чутку, що за вбивствами дітей у Марідалені і Тріванні стоїть Валентин Єртсен. Не те щоб вони були на сто відсотків упевнені, що їх дійсно вчинив Валентин, але навіть якщо це був не він, існувала безліч причин для того, щоб ця свиня отримала в тюрязі по повній. Але Трульс не міг знати, що ці психи позбавлять хлопця життя. Якщо, звичайно, вони докінчили Валентина. Недавні розмови на поліцейській хвилі свідчили про інше.

Щонайближче до здійснення вбивства Трульс, звичайно, був у випадку з тим нафарбованим женоподібним хлопцем у Драммені. Але там була просто робота, яку треба було зробити, адже він його про це попросив. Так, біс би його забрав з усіма потрухами, попросив. Один хлопець стверджував, що знає, як Мікаель з колегою побив того гомика, що працював у КРИПОСі. Що в нього є докази. І що тепер він хоче грошей, щоб залишити цю інформацію при собі. Сто тисяч крон. І що він хоче, щоб гроші йому передали в пустельному місці недалеко від Драммена. Мікаель сказав, що Трульс має з цим розібратися, адже це він того разу занадто далеко зайшов, він винен у тому, що сталося. І коли Трульс усівся в машину, щоб вирушити на зустріч з хлопцем, він знав, що роботу йому належить робити власними силами. Зовсім самому. І що він завжди був одинаком.

Він проїхав глухими лісовими дорогами під Драмменом, керуючись покажчиками, і зупинився на повороті біля схилу, що обривався просто в річку. Почекав п’ять хвилин, і от з’явилася машина. Зупинилася, але водій не заглушив двигун. А Трульс вчинив за домовленістю — він привіз із собою коричневий конверт з грошима. Він наблизився до автомобіля, що під’їхав, бічне скло опустилося. На хлопцеві була шапка, а шовковий шарф він натягнув до носа. Трульс навіть подумав, чи не дебіл перед ним: машину він явно не вкрав, а номерні знаки прекрасно читалися. Крім того, Мікаелю вже вдалося відстежити телефонний дзвінок, який надійшов, як з’ясувалося, з одного клубу в Драммені, де навряд чи було багато співробітників.