Ю Несбё - Поліція

— Ти ніколи не був одружений, Ейстейне.

— Ось про це я й кажу.

Шкільний друг блиснув жовтими зубами на худому обличчі і труснув головою так, що рідкий хвіст стьобнув по підголовнику крісла.

Харрі прикурив.

— Коли я думаю про те, що запросив тебе у свідки…

— Свідки мають бути зібраними, а як же на весіллі не напитися? Весілля без п’янки — як тонік без джину.

— Гаразд, але мені потрібна порада не з приводу шлюбу.

— Викладай, Ейкелан слухає.

Сигаретний дим дер горло Харрі. Слизова оболонка вже відвикла від двох пачок сигарет на день. Він прекрасно знав, що Ейстейн не зможе дати йому ніякої поради з цієї справи. Як і з іншої. У будь-якому разі, ніякої гідної поради. Його доморощена логіка і життєві принципи настільки нефункціонально вирішували насущні питання, що могли б спокусити тільки особливо зацікавлених людей. Основними конструкціями будівлі Ейкелана були алкоголь, холостяцьке існування, дівчата нижчого штабу, допитливий розум, яким він, на жаль, дуже рідко користався, певна гордість і здатність до самообмеження, яка виражалася в тому, що більшу частину часу він проводив за кермом таксі, а не за чаркою. Він умів сміятися в обличчя життю і дияволові, чим захоплював навіть Харрі.

Харрі зробив вдих:

— Я підозрюю, що за вбивствами поліцейських стоїть поліцейський.

— Так кинути його за ґрати! — сказав Ейстейн, спльовуючи тютюнову крихту. Несподівано він стрепенувся: — Ти сказав — убивства поліцейських? Ті самі вбивства поліцейських?!

— Ага. Проблема полягає в тому, що, коли я заарештую цю людину, вона потягне мене за собою.

— Як це?

— Він може довести, що я убив того росіянина в "Нірвані".

Ейстейн втупився в дзеркало заднього виду широко розплющеними очима:

— Ти замочив росіянина?

— То що ж мені робити? Заарештувати злочинця і лягти разом з ним? Тоді в Ракелі не буде чоловіка, а в Олега — батька.

— Цілком згоден.

— З чим згоден?

— Згоден, що тобі потрібно відмовитися від тих, хто перегороджує тобі шлях. Та й узагалі добре мати в запасі такі філантропічні думки, спиш набагато спокійніше. Я завжди так вважав. Пам’ятаєш, коли ми крали яблука, я втік і залишив Валянка самого? Він не міг швидко бігти в тих ботах з такою кількістю яблук. І я сказав самому собі, що Валянка слід покарати більше, ніж мене, йому треба вправити мізки в моральному плані, спрямувати в потрібний бік. Тому що він туди й хотів, у світ правильних, але ж… А ось я, я хотів бути бандитом, то що ж, мені треба було завдати прочухану через декілька жалюгідних яблук?

— Я не дозволю іншим залишитися винуватими, Ейстейне.

— А що, коли цей тип і далі вбиватиме поліцейських, а ти знаєш, що можеш зупинити його?

— У цьому-то вся й справа, — сказав Харрі, випускаючи дим на наклейку, яка забороняла паління.

Ейстейн уважно подивився на свого приятеля:

— Не те щоб, Харрі…

— Не те щоб що?

— Ні, — Ейстейн опустив скло зі свого боку і викинув те, що залишилося від недопалка, два сантиметри обслиненого папірця. — Загалом, нічого не хочу слухати. Просто не роби цього.

— Добре. Найбоязкішим вчинком в цій ситуації буде відсутність будь-яких дій з мого боку. Я можу сам себе переконати в тому, що у мене немає достатніх доказів, і це взагалі-то правда. Можу пустити усе на самоплив. Але чи може людина жити з цим, Ейстейне?

— Звичайно, дідько б тебе узяв! Але до цих речей у тебе, Харрі, дивне ставлення. Ти можеш з цим жити?

— Зазвичай ні. Але, як я вже говорив, тепер мені потрібно враховувати й інші обставини.

— А ти не можеш організувати усе так, щоб здавалося, що його заарештував хтось інший?

— Він використовуватиме усе, що знає про інших поліцейських, щоб виторгувати собі скорочення терміну. Він працював "опалювачем" і слідчим з особливо тяжких, він знає усі трюки. До того ж його врятує начальник поліції, ці двоє знають один про одного все надто довго.

Ейстейн узяв у руки пачку сигарет Харрі.

— Знаєш, що, Харрі? Мені здається, ти прийшов сюди, щоб отримати моє благословення на вбивство людини. Хто-небудь ще знає, чим ти займаєшся?

Харрі похитав головою:

— Навіть моя власна слідча група.

Ейстейн дістав сигарету і прикурив її від власної запальнички.

— Харрі.

— Що?

— Ти найбільший, матері твоїй, одинак з усіх, кого я зустрічав.

Харрі подивився на годинник: скоро північ. Він скривився, дивлячись на лобове скло:

— Це називається — самотній.

— Ні. Одинак. Що добровільно вибрав свій шлях, чудний шлях.