Ю Несбё - Поліція

Харрі вийняв з кишені телефон і натиснув на "А".

Пройшло більше десяти секунд, перш ніж він почув хрюкотливе:

— Слухаю…

— Привіт, Арнольде, це я.

— Харрі?

— Так. Ти на роботі?

— Зараз перша ночі, Харрі! Я взагалі-то нормальна людина, тому лежу в ліжку.

— Пробач. Хочеш повернутися до сну?

— Ну, раз уже ти запитуєш, то так.

— Добре, але оскільки ти все одно вже прокинувся, — на іншому кінці він почув стогін. — Я думаю про Мікаеля Бельмана. Ти працював у КРИПОСі водночас із ним. Ти коли-небудь помічав якісь ознаки того, що його в сексуальному плані цікавлять чоловіки?

Запала довга мовчанка, наповнена рівним диханням Арнольда і шумом близького потяга. По звуку Харрі зрозумів, що вікно у спальні Арнольда розчинене; здавалося, що він на вулиці, а не в приміщенні. Напевно, він уже звик до усіх цих звуків, і вони не заважають йому спати. І Харрі несподівано прийшло в голову — не як осяяння, а як випадкова думка, — що, можливо, в цій справі усе йде так само. Звуки, звичні звуки, — вони не чули їх і від них не прокидалися, а саме до цих звуків їм належало прислухатися.

— Ти заснув, Арнольде?

— Ні, але цей поворот думки новий для мене, тому мені потрібно трохи подумати. Отже. Коли я згадую той час і дивлюся на речі в іншому контексті, то… І навіть тоді я не можу… Але ж очевидно…

— Що очевидно?

— Ні, був Бельман і самовідданий йому цуцик.

— Трульс Бернтсен.

— От-от. Ці двоє, — він знову замовк. Знову прогримів потяг. — Ні, Харрі, я не думаю, що ці двоє були парочкою гомиків, якщо ти розумієш, про що я.

— Розумію. Пробач, що розбудив тебе. Добраніч.

— Добраніч. До речі, зажди…

— Ну?

— У КРИПОСі служив один хлопець. Я зовсім про це забув, але одного разу я увійшов до туалету, а вони там з Бельманом стояли біля раковини з однаково червоними фізіями. Неначе щось сталося, коли ти розумієш. Пам’ятаю, я подумав тоді щось таке, але не надав цьому значення. А той хлопець незабаром після цього пропав з КРИПОСу.

— Як його звали?

— Не пам’ятаю. Напевно, зможу з’ясувати, але не зараз.

— Спасибі, Арнольде. Солодких тобі снів.

— Дякую. А що відбувається?

— Та майже нічого, Арнольде, — сказав Харрі, перервав зв’язок і сховав телефон у кишеню.

Він подивився на полицю з дисками. Ключ лежав на букві "У".

— Майже нічого, — повторив він.

По дорозі у ванну Харрі зняв із себе футболку. Він знав, що постільна білизна біла, чиста і прохолодна, що за відчиненим вікном стоїть повна тиша, а нічне повітря в міру бадьорить. І що він не зможе заснути ні на секунду.

І коли Харрі ліг, він став слухати вітер. Той свистів. Свистів у замковій щілині старовинної чорної кутової шафи.

Чергова оперативного центру прийняла повідомлення про пожежу о четвертій нуль шість. Почувши збуджений голос пожежника, вона відразу припустила, що йдеться про велику пожежу, при якій, можливо, потрібно буде перекрити рух і потурбуватися про цінності, поранених і загиблих. Тому вона здивувалася, коли пожежник сказав, що йдеться про дим, що активував пожежну сигналізацію в одному з барів Осло, що вже зачинився на ніч, і що пожежа згасла сама собою ще до їх приїзду. Ще більше вона здивувалася, коли пожежник попросив їх приїхати негайно. Тоді чергова зрозуміла, що те, що вона спочатку сприйняла за збудження в голосі пожежника, насправді було страхом. Голос його тремтів, як у людини, що багато побачила на своїй роботі, але все ж не була підготовлена до побаченого:

— Це дівчинка. Мабуть, її чимось облили, на стійці порожні пляшки з-під спиртного.

— Де це?

— Вона… вона абсолютно обвуглилася. І вона прив’язана до водопровідної труби.

— Де це?

— Вона прив’язана за горло. Чимось на зразок велосипедного ланцюга. Ви повинні приїхати, чуєте?

— Так-так. Але де…

— Квадратурен. Бар називається "Нірвана". Господи, вона ж зовсім дівчинка…

Столе Еуне прокинувся о 06.28 від дзвінка. Спочатку він чомусь подумав, що це телефон, але потім упізнав трель будильника. Напевно, йому щось снилося. Але оскільки в тлумачення сновидінь він вірив не більше, ніж у психотерапію, то не зробив жодних спроб простежити свої думки у часі. Він ударив по будильнику і заплющив очі, щоб насолодитися двома хвилинами, що залишилися до настання половини сьомого, коли задзвонить другий будильник. Зазвичай у цей час він чув тупіт босих ніг Аврори, що бігла до ванної, щоб першою зайняти її.

У будинку було тихо.

— Де Аврора?