Ю Несбё - Поліція

Бйорн ледве упізнав кругле опухле лице Мідтстюена, коли той повернувся на роботу. Напевно, усе це — побічні ефекти антидепресантів.

— Поліцейські кийки завжди були чорними?

Криміналісти звикли до дивних питань про дрібні деталі, так що Мідтстюен навіть бровою не повів.

— У будь-якому разі, вони завжди були темними, — Мідтстюен, як і Бйорн Гольм, виріс в Естре-Тотені, але лише коли вони розмовляли один з одним, в їхній мові проступали залишкові риси цього діалекту. — Але в дев’яностих роках їх деякий час фарбували в синій, якщо не помиляюся. Це страшенно дратує.

— Що саме?

— Що ми завжди міняємо колір, не можемо зупинитися на чомусь одному. Спочатку машини були чорно-білими, потім стали білими з синіми й червоними смужками, тепер вони будуть білими з чорними і жовтими смужками. Така непостійність не сприяє запам’ятовуванню торгової марки. Як ці стрічки огородження в Драммені.

— Які ще стрічки?

— Кім Ерік був на місці вбивства Міттета і знайшов шматки якоїсь поліцейської стрічки огородження, він вирішив, що вона залишилася там після попереднього вбивства, він… ми обоє були на тому вбивстві, але я увесь час забуваю ім’я того педика.

— Рене Калснес.

— Але молоді люди на зразок Кіма Еріка не пам’ятають, що того разу стрічки поліцейського огородження були біло-блакитними, — сказав Мідтстюен. І поспішив додати, неначе боявся створити неправильне враження: — Проте Кім Ерік може стати хорошим фахівцем.

— Я теж так думаю.

— Добре, — м’язи Мідтстюена працювали, наче він жував. — Значить, ми зійшлися в думках.

Бйорн подзвонив Катрині, як тільки повернувся у свій кабінет. Він попросив її заглянути у відділення поліції на другому поверсі, відскребти трохи лаку з кийка й прислати Бйорну з кур’єром.

Потім він сидів і думав про те, що машинально попрямував до кабінету в кінці коридору, куди завжди ходив у пошуках відповідей. Він так захопився роботою, що просто забув: її там більше немає. І тепер цей кабінет займає Мідтстюен. І деякий час він роздумував про те, що може зрозуміти Руара Мідтстюена, може зрозуміти, як туга за людиною висмоктує тебе зсередини, не дозволяє нічого робити і примушує відчувати безглуздя кожного пробудження. Він відігнав від себе ці думки. Відігнав від себе спогади про кругле одутле лице Мідтстюена, тому що у них щось з’явилося, він це відчував.

Харрі, Катрина і Бйорн сиділи на даху Оперного театру і дивилися на острови Хуведея і Грессхольмен.

Прийти сюди запропонував Харрі, він вважав, що їм потрібен ковток свіжого повітря.

Стояв теплий вечір, погода була хмарною, туристи вже давно здиміли, і в їх розпорядженні був увесь мармуровий дах і спуск до Осло-фіорду, який сяяв, відбиваючи вогні району Екебергосен, порту і порома до Данії, що стояв біля причалу у Віппетангені.

— Я наново вивчив усі вбивства поліцейських, — сказав Бйорн. — Як і у випадку з Міттетом, дрібні частки лаку були виявлені на місцях вбивства Веннесли та Нільсена. Це звичайнісінький лак, який використовується для багатьох речей, у тому числі для покриття поліцейських кийків.

— Добре, Бйорне, — сказав Харрі.

— Потім ці залишки стрічки огородження на місці вбивства Міттета. Вони не могли завалятися там після розслідування вбивства Калснеса, у той час стрічки були іншими.

— Ця стрічка залишилася від попереднього дня, — сказав Харрі. — Вбивця подзвонив Міттету, попросив приїхати на місце, яке Міттет вважав місцем, де вже вбили поліцейського і де раніше був скоєний інший злочин. Тому коли Міттет під’їжджав туди і побачив стрічку поліцейського огородження, він нічого не підозрював. Можливо, вбивця навіть був одягнений у свою поліцейську форму.

— Дідько! — вилаялася Катрина. — Я цілий день витратила на те, щоб перевірити зв’язки Калснеса зі співробітниками поліції, але нічого не знайшла. Але я розумію, що ми нині йдемо по якомусь сліду.

Вона жваво подивилася на Харрі, що прикурював сигарету.

— Ну і що ми тепер робитимемо? — запитав Бйорн.

— Тепер, — відповів Харрі, — ми проведемо балістичну експертизу службових пістолетів, щоб перевірити, чи не була наша куля випущена з одного з них.

— Деяких пістолетів, напевно?

— Усіх.

Вони мовчки втупилися в Харрі.

Катрина першою перервала мовчанку:

— Що ти маєш на увазі під "усіма"?

— Усі службові пістолети в поліції. Спочатку в Осло, потім у Східній Норвегії і, якщо знадобиться, в усій країні.

Знову запанувала тиша, і тільки чайка кричала хрипким голосом у темному небі над ними.