Ю Несбё - Поліція

Тиша, ніхто не сміється.

— Ну гаразд, час вертатися до справ. Декого з вас переводять на інші завдання.

Мертва тиша. Завіса.

Коли Мікаель Бельман виходив з ліфта в атріумі будівлі Поліцейського управління, краєм ока він помітив людину, що заскочила в сусідній ліфт. Це що, Трульс? Навряд чи, він ще на карантині після справи Асаєва. Бельман вийшов через головний вхід і став пробиватися через замети до автівки, яка чекала на нього. Коли він зайняв посаду голови поліції, йому пояснили, що теоретично в його розпорядженні буде машина з водієм, але троє його попередників від неї відмовилися, оскільки вважали, що подадуть поганий приклад, адже на усіх інших ділянках їм належало проводити скорочення витрат. Бельман переглянув цю практику і ясно сказав, що він не дозволить таким соціал-демократичним дрібницям зменшувати ефективність його роботи, і що набагато важливіше подати тим, що стоять в ієрархії набагато нижче за нього, сигнал про те, що важка праця і просування по службі несуть із собою певну вигоду. Потім голова відділу по зв’язках з громадськістю відвів його трохи осторонь і запропонував на можливі запитання преси обмежитися відповіддю про ефективність своєї роботи і змовчати про вигоди.

— До ратуші, — наказав Бельман, влаштовуючись на задньому сидінні автівки.

Машина від’їхала від узбіччя, оминула церкву Грьонланна й попрямувала до будівель «Плази» й Поштового управління, які, незважаючи на бурхливе будівництво навколо Опери, й надалі мали репутацію найвидатніших об’єктів скромної лінії горизонту Осло. Але сьогодні не було видно ніякої лінії горизонту, був лише сніг, і Бельманові прийшли в голову три абсолютно незалежні думки. Клятий грудень. Бісів Веннесла. І чортів Трульс Бернтсен.

Мікаель не розмовляв із Трульсом і не бачив його відтоді, як на початку жовтня був змушений усунути свого друга дитинства і водночас підлеглого — від роботи. Однак Мікаелю здалося, що минулого тижня він бачив Трульса в припаркованій біля «Гранд-готелю» машині. До карантину призвели регулярні надходження великих грошових сум на банківський рахунок Трульса. Коли він не зміг або не захотів розповісти про їх походження, у Мікаеля як у його боса не лишилося вибору. Сам же Мікаель, звичайно, знав, звідки ці гроші: платня за роботу стукачем або за свідомий саботаж, який Трульс проводив для наркокартелю Рудольфа Асаєва. Гроші цей бевзь надумався покласти на свій рахунок. Тішило принаймні те, що ні гроші, ні Трульс жодним чином не змогли б когось вивести на слід самого Мікаеля. Тільки двоє людей у світі могли повідати про співпрацю Мікаеля з Асаєвим. Однією з них була член міської ради, його співучасниця, а другий лежав у комі в закритому крилі Державної лікарні й помирав.

Вони їхали по Квадратурен. Бельман із захопленням зауважив контраст між чорною шкірою повій і білими сніжинками, що вкривали їхні голови і плечі. Ще він побачив, що на вулицях з’явилися нові наркодилери, які заповнили нішу, що виникла після вбивства Асаєва.

Трульс Бернтсен. Як рибка-прилипала з акулою, він провів поряд із Мікаелем усе дитинство, що минуло в районі Манглеруд. Мікаель мав мізки, лідерські здібності, зовнішність, чудовий ораторський хист. Трульс Бернтсен на прізвисько Бівіс міг відзначитись хоробрістю, міцними кулаками і майже дитячою відданістю. Мікаель знаходив друзів усюди. До Трульса настільки важко було ставитися добре, що майже усі обходили його стороною. Та все ж вони подружилися — Бернтсен і Бельман. У списках їхні прізвища стояли поруч. У школі, а потім і в Поліцейській академії їх викликали один за одним, спочатку Бельмана, а одразу за ним — Бернтсена. У Мікаеля зав’язався роман з Улою, але Трульс, як і раніше, був поруч, тільки на два кроки позаду. Роки минали, і Трульс почав відставати: він не мав природжених здібностей, на відміну від Мікаеля, який легко досягав успіху як у кар’єрі, так і в особистому житті. Зазвичай Трульсом було легко керувати, і усі його дії та вчинки запросто можна було прорахувати: зазвичай він стрибав, тільки-но Мікаель командував: «Ап!» Але іноді в його погляді з’являвся морок, і тоді Трульс перетворювався на людину, якої Мікаель абсолютно не знав. Як тоді із затриманим хлопчиськом, якого Трульс кийком забив до сліпоти. Чи з тим хлопцем із КРИПОСу, який виявився прихильником чоловічої статі й намагався чіплятися до Мікаеля. Це сталося на очах у колег, отож Мікаель мав щось зробити, аби показати, що це — неприпустимо. Тому вони з Трульсом поїхали додому до цього хлопця, заманили його в гараж, і Трульс побив його кийком. Спочатку він контролював себе, але потім на нього накотила лють, темрява заповнила його погляд, і його широко розкриті чорні очі стали схожі на очі глибоко шокованої людини. Мікаелю довелося зупинити його, щоб Трульс не забив хлопця до смерті. Звичайно, друг був йому відданий усією душею. Але в той же час він був абсолютно непередбачуваний, і саме це й турбувало Мікаеля Бельмана. Коли Мікаель розповів йому, що комісія з кадрів вирішила усунути його до з’ясування джерела надходження грошових коштів на його рахунок, Трульс усе повторював: мовляв, це — його особиста справа, знизував плечима, неначе йому було все дно, і, врешті-решт, пішов геть. Немов Трульсові Бернтсену було куди йти, немов у нього було якесь життя, окрім роботи. І Мікаель знову побачив тінь у його очах. Це схоже на те, коли підпалюєш ґніт запалу і бачиш, як вогник втікає до темної шахти, а потім нічого не відбувається. Але ти не знаєш, чому: чи то ґніт довгий, чи то вогник згас, а ти напружено чекаєш, і внутрішній голос говорить, що чим довше ти чекаєш, тим сильніше рвоне динаміт.