Ю Несбё - Поліція

— Ти й раніше приходив сюди поговорити про непрості речі, — сказав Столе.

Наскільки Харрі пам’ятав, Столе був психологом, до якого співробітники відділу розслідування вбивств і КРИПОСу бігали, коли бувало непереливки. І робили вони це не лише тому, що в поліції був номер телефону Еуне, але й тому, що він був одним із небагатьох психологів, які уявляли собі поліцейські будні. І вони знали, що можуть бути впевненими в його мовчанні.

— Так, але тоді йшлося про пиятику, — сказав Харрі. — Це… це щось цілком інше.

— Хіба?

— Ти так не думаєш?

— Гадаю, оскільки ти насамперед подзвонив мені, це означає, що ти думаєш, буцімто у тебе проблема схожого характеру.

Харрі зітхнув, зігнувся і поклав лоба на сплетені руки.

— Може, й так. У мене завжди було відчуття, що я починав пити у найбільш непідходящий час. Що я завжди ламався саме тоді, коли потрібно було зберігати свіжу голову. Неначе усередині мене жив демон, який бажав послати все до біса. Який прагнув запроторити мене до пекла…

— Така у нечистого робота, — Столе приглушив позіх.

— У такому разі цей демон попрацював на славу. Я трохи не зґвалтував дівчину…

Позіх у Столе вмить зник.

— Що? Коли?

— Учора ввечері. Дівчині — колишня студентка Поліцейської академії, вона з’явилася, коли я обшукував квартиру, де жив Валентин.

— Ого? — Столе зняв окуляри. — Знайшов щось?

— Лобзик із зламаним полотном, який, судячи з усього, пролежав там кілька років. Звичайно, його могли забути робітники, що обшивали стелю, але тепер щербини на полотні звіряють зі знахідками з Бергсліа.

— Іще щось?

— Ні. Так. Дохлого борсука.

— Борсука?

— Еге ж. Напевно, він зробив собі кубло під стелею.

— Хе-хе. Майже як у пісні. У нас був борсук, але, на щастя, він жив у саду. У нього страшний укус. А цей що, здох під час зимівлі?

У Харрі смикнувся куточок рота.

— Якщо тобі цікаво, я можу притягти судових медиків…

— Пробач, я… — Столе похитав головою і знову начепив окуляри. — Прийшла дівчина, і ти відчув спокусу зґвалтувати її, так було діло?

Харрі підняв руки над головою:

— Я нещодавно покликав заміж жінку, яку люблю понад усе на цьому світі. Я бажаю тільки одного: прожити з нею щасливе життя. І коли я про це думаю, з мене вискакує цей диявол, і… і… — Він знову опустив руки.

— Чому ти зупинився?

— Бо я сиджу тут і придумую якогось диявола. Я знаю, як ти його назвеш. Відмова од відповідальності.

— А хіба ні?

— Дідько, та звичайно ж, так! Той самий хлопець, тільки в іншій одяганці. Я гадав, його звали "Джим Бім". Бо його звали "зарано померла мати" чи "велике навантаження на роботі". Чи "тестостерон", або "гени алкоголіка". І може, я й маю рацію, але якщо здерти оту одяганку з цього хлопця, то під нею виявиться Харрі Холе.

— І ти стверджуєш, що Харрі Холе трохи не зґвалтував цю дівчину учора ввечері?

— Я потай мріяв про це…

— Про те, щоб зґвалтувати? У принципі?

— Ні. Справа у дівчині. Вона благала мене про це.

— Зґвалтувати? Ну, тоді, строго кажучи, йдеться не про зґвалтування.

— Уперше вона попрохала мене просто її трахнути. Вона мене провокувала, але я не міг, вона була студенткою академії. А після цього я став ґвалтувати її у своїх фантазіях. Я… — Харрі провів рукою по обличчю. — Я не думав, що в мені є таке. Ґвалтівник. Що зі мною, Столе?

— Значить, у тебе було як бажання, так і можливість зґвалтувати, але ти вважав за краще цього не робити?

— Дехто прийшов і завадив. Зґвалтування — не зґвалтування, але вона запросила мене взяти участь у рольовій грі. А я був готовий зіграти запропоновану роль, Столе. Та ще й як готовий.

— Добре, але я, як і раніше, не бачу тут зґвалтування.

— Можливо, не в юридичному сенсі, але…

— Але що?

— Але якби ми почали і вона б попросила мене зупинитися, я, чорт забирай, не знаю, чи зупинився б.

— Не знаєш?

Харрі знизав плечима:

— Діагноз готовий, лікарю?

Столе подивився на годинник:

— Ти повинен усе-таки розповісти мені детальніше, але зараз до мене прийде перший пацієнт.

— У мене немає часу на терапію, Столе, нам потрібно ловити вбивцю.

— У такому разі, — сказав Еуне, погойдуючись своїм гладким тілом на кріслі, — тобі доведеться задовольнятися експрес-діагнозом. Ти прийшов до мене, бо переживаєш відчуття, визначити яке ти не в змозі. А зробити це ти не можеш через те, що твоє почуття маскується під щось, чим не є. Того, чим насправді є це почуття, ти не хочеш. Це класичне заперечення, таке саме, як у чоловіків, що заперечують свою гомосексуальність.