Ю Несбё - Поліція

— Он як? — запитав пацієнт, опускаючи футболку. — Напевно, через це після того, як ти його побачив, пика у тебе була така, ніби ти зараз копита відкинеш?

— Не розумію, про що ви, — сказав Столе здавленим голосом. — Продовжимо розмову про вашого батька?

Пацієнт голосно зареготав:

— Знаєш що, Еуне? Коли я прийшов сюди вперше, мені важко було зрозуміти, зрадів я чи засмутився, що ти мене не впізнав.

— Не впізнав?

— Ми зустрічалися раніше. Мене звинувачували в одному нападі, а ти приходив, щоб вирішити, винуватий я чи ні. У тебе напевно були сотні таких справ. Ну, загалом, зі мною ти проговорив усього сорок п’ять хвилин. І все-таки мені б хотілося справити на тебе сильніше враження.

Столе втупився в нього. Він проводив психологічний огляд чоловіка, що сидить перед ним? Неможливо пам’ятати усіх, але зазвичай він пам’ятав хоч би обличчя.

Два маленькі шрами під підборіддям. Ну звичайно. Він гадав, що вони залишилися після підтяжки обличчя, але Беата говорила, що Валентин Єртсен, швидше за все, зробив собі велику пластичну операцію.

— А ось ти справив на мене враження, Еуне. Ти зрозумів мене. Тебе не злякали деталі, ти продовжував копати углиб. Запитував про правильні речі. Про хворобливі речі. Як хороший масажист, який знає, де саме затиснуло м’яз. Ти знайшов біль, Еуне. І тому я повернувся до тебе. Я сподівався, що ти знову знайдеш цей клятий гнійник і розкриєш його, викачаєш з нього лайно. Можеш? Чи ти витрусив увесь свій запал, Еуне?

Столе кашлянув:

— Я не зможу цього зробити, якщо ви мені брехатимете, Поле, — він навмисно протягнув звук "о" в імені.

— Але я не брешу, Еуне. Тільки щодо роботи і дружини. Усе інше — правда. Ну так, ще ім’я. А в іншому…

— "Пінк Флойд"? Дівчина?

Чоловік, що сидів перед ним, сплеснув руками і посміхнувся.

— А чому ви мені усе це зараз розповідаєте, Поле?

— "По-о-ол". Можеш більше не називати мене так. Можеш звати мене Валентином, якщо хочеш.

— Вал… як далі?

Пацієнт видав короткий смішок:

— Вибач, звичайно, але артист із тебе нікудишній, Еуне. Ти чудово знаєш, хто я такий. Ти зрозумів це у той момент, коли побачив у відображенні на шибці моє тату.

— Чому я повинен це знати?

— Бо я той, кого ви розшукуєте. Валентин Єртсен.

— "Ви"? "Розшукуєте"?

— Ти забуваєш, що мені довелося сидіти тут і слухати, як ти з якимсь лягавим обговорював карлючки Валентина Єртсена, залишені на трамвайному склі. Я ще тоді поскаржився, і ти не взяв з мене грошей за той сеанс, пам’ятаєш?

Столе на пару секунд прикрив очі. Відключився від усього. Запевнив сам себе, що Харрі скоро буде тут, він не міг далеко піти.

— До речі, тому я й почав їздити на наші сеанси велосипедом, а не трамваєм, — сказав Валентин Єртсен. — Я прорахував, що у трамваях встановлять спостереження.

— Але ж ви продовжували ходити до мене…

Валентин знизав плечима і засунув руку в рюкзак.

— Коли їдеш велосипедом у шоломі й окулярах, тебе майже неможливо упізнати. Та ти нічого й не зрозумів. Ти вирішив, що я — Пол Ставнес, і квит. А мені були потрібні ці сеанси, Еуне. Я справді дуже жалкую, що вони повинні припинитися.

Еуне мало не схлипнув, коли рука Валентина Єртсена виткнулася з рюкзака. Зблиснула сталь.

— Ти знав, що він називається — ніж для виживання? — запитав Валентин. — Трохи кумедно в твоєму випадку. Але його можна використати у різноманітніший спосіб. Наприклад, ось для чого це… — кінчиком пальця він торкнувся щербин на лезі. — Багато хто не розуміє і вважає, що це виглядає непривабливо. А знаєш що? — Він знову посміхнувся ледве помітною жахною посмішкою. — Вони мають рацію. Коли ось так проводиш ножем по горлу… — він показав, — ніж чіпляється за шкіру і рве її на клапті. А наступні зубці рвуть те, що під нею. Наприклад, тонку оболонку кровоносних судин. А якщо це вена, в якій кров пульсує під тиском, ну і видовище, скажу тобі. Але не бійся. Ти цього не побачиш, обіцяю.

Столе відчув запаморочення. Навіть сподівався, що у нього стався інфаркт.

— Тоді залишилося тільки одне, Столе. Нічого, що я називаю тебе Столе, ну, під завісу, так би мовити? Отже, який твій діагноз?

— Діа… діа…

— Діагноз. У перекладі з грецької "розпізнавання", правильно? Що зі мною не так, Столе?

— Я… я не знаю, я…

Блискавичний рух — Столе Еуне не встиг навіть пальцем поворухнути, хоча й намагався, — і Валентин зник з його поля зору, а коли знову заговорив, голос його пролунав ззаду, прямо біля вуха Столе:

— Звичайно, ти знаєш, Столе. Ти працював з такими, як я, усе своє професійне життя. Не зовсім із такими, як я, зрозуміло, але зі схожими. З бракованим товаром.