Ю Несбё - Поліція

Столе більше не бачив ножа. Він відчував його своїм тремтячим подвійним підборіддям. Він важко дихав через ніс. Здавалося майже неприродним, щоб людина могла пересуватися з такою швидкістю. Столе не хотів помирати. Він хотів жити. Місця для інших думок у голові не залишилося.

— З вами… з вами усе так, Поле.

— Валентин. Вияви трохи поваги. Я стою тут, збираюся пустити тобі кров, а мій член у цей час наливається кров’ю. І ти хочеш сказати, що зі мною все гаразд? — Він зареготав у вухо Еуне. — Давай. Діагноз.

— Зовсім з’їхав з котушок.

Вони обоє підняли голови і подивилися на двері, звідки донісся голос.

— Час вичерпано. Можеш заплатити в касі при виході, Валентине.

Високий широкоплечий чоловік, який з’явився у дверній проймі, увійшов до кабінету. Він щось волочив за собою, і у Столе пішла секунда на те, щоб зрозуміти, що саме. Штанга зі штатива в приймальні.

— Тримайся чимдалі, лягавий, — прошипів Валентин, і Столе відчув, як ніж притиснувся до його горла.

— Патрульні машини вже в дорозі, Валентине. Гра скінчилася. Ти попався. А тепер відпусти лікаря.

Валентин кивнув у бік відчиненого вікна:

— Щось не чую сирен. Ану пішов звідси, бо я пришию нашого лікаря прямо тут і зараз.

— Не думаю, — заперечив Харрі Холе, піднімаючи залізну штангу. — Без нього у тебе не буде щита.

— У такому разі, — сказав Валентин, і Столе відчув, як він заводить його руку за спину, примушуючи його підвестися, — я дозволю лікареві піти. Разом зі мною.

— Візьми мене замість нього, — запропонував Харрі Холе.

— Чого б то?

— Я кращий як заручник. Є ризик, що у нього станеться напад паніки або він знепритомніє. Окрім того, тобі не доведеться гадати, що я придумаю.

Мовчання. З вікна донісся звук. Може, виття сирени вдалині, а може, й ні. Тиск ножа ослаб. І коли Столе вже збирався знову вдихнути, він відчув укол і почув звук, неначе перерізують щось. Це "щось" упало на підлогу. Краватка-метелик.

— Якщо ворухнешся… — прошипів Валентин над його вухом, після чого звернувся до Харрі: — Як хочеш, лягавий, тільки спочатку викинь цю штангу. Потім стань обличчям до стіни, ноги на ширині плечей і…

— Знаю процедуру, — одказав Харрі, випустив з рук штангу, обернувся, притулив долоні до стіни, піднявши руки, і широко розставив ноги.

Столе відчув, як його рука вивільнилася із захвату, а в наступну мить побачив, що Валентин уже стоїть позаду Харрі, заламує йому руку за спину і приставляє до горла ніж.

— Ну пішли, красунчику, — сказав Валентин.

І вони вийшли за двері.

І Столе нарешті зробив вдих.

З поривом вітру у вікно влетів і знову вилетів звук сирени.

Харрі побачив перелякане обличчя секретарки приймальні, коли вони з Валентином, як зрощений двоголовий троль, не сказавши ні слова, пройшли повз неї. На сходах Харрі спробував уповільнити крок, але його тут же пронизав біль у боці.

— Цей ніж встромиться тобі у нирку, якщо ти спробуєш затримати мене.

Харрі пішов швидше. Він поки не відчував крові, бо вона була однакової температури зі шкірою, але він знав, що вона тече його тілом під сорочкою.

Ось вони спустилися вниз, Валентин ударом розчахнув двері і виштовхнув Харрі на вулицю перед собою, не відриваючи ножа від його тіла.

Вони стояли на Спурвейсгата. Харрі чув сирени. До них рухався чоловік в чорних окулярах із собакою. Він пройшов повз них, не удостоївши їх поглядом, постукуючи по асфальту білим ціпком, як кастаньєтами.

— Стій тут, — велів Валентин, показуючи на знак "Парковка заборонена", до стовпа якого був прикріплений велосипед.

Харрі притулився до стовпа. Сорочка ставала липкою, біль у боці починав пульсувати. Ніж давив йому на куприк.

Він почув дзенькіт ключів і велосипедного замка. Звук сирен ставав дедалі гучнішим. А потім ніж зник. Але перш ніж Харрі встиг зреагувати і відскочити убік, його голову смикнули назад за допомогою чогось, обмотаного навколо його шиї. Харрі ударився потилицею об стовп, з очей його полетіли іскри, і він став хапати ротом повітря. Знову задзвеніли ключі, тиск на горло послабився, і Харрі машинально підняв руку і просунув два пальці між горлом і тим, що обвилося навколо шиї. Він зрозумів, що це. От дідько!

Валентин проїхав повз нього на велосипеді. Начепив окуляри, відсалютував йому, приставивши два пальці до шолома, і щосили натиснув на педалі.

Його спина з чорним рюкзаком зникала вдалині. Сирени не могли бути ближче, ніж за два квартали звідси. Повз Харрі проїхав велосипедист. Шолом, чорний рюкзак. Ще один. Без шолома, зате з чорним рюкзаком. І ще один. От сучий син! Здавалося, що сирени звучать у нього в голові. Харрі заплющив очі і згадав давньогрецький логічний парадокс про предмет, що наближається: ось він знаходиться на відстані в один кілометр, півкілометра, третину кілометра, чверть, і якщо правда, що числовий ряд нескінченний, то він ніколи не наблизиться до тебе впритул.