Ю Несбё - Поліція

Він спробував вийняти голову з діри, але вона неначе зменшилася в розмірах і стиснулася навколо його шиї, щоб замурувати його разом із мертвим. Відчуваючи наближення паніки, Харрі просунув пальці між шиєю і нерівним краєм отвору і став відривати від нього шматки. Вивільнив голову.

Кроки стихли.

Серце у нього відчайдушно колотилося, і він почекав, поки воно не заспокоїлося. Потім дістав з кишені запальничку, сунув руку в отвір і запалив її. Він уже збирався просунути голову туди, аж раптом помітив дещо. Поліетиленова фіранка між спальнею і вітальнею. За нею щось було. Силует. За фіранкою хтось стояв і дивився на нього.

Харрі прокашлявся:

— Катрино?

Відповіді не було.

Харрі пошукав поглядом лом, кинутий десь на підлогу, побачив його і спустився вниз із крісла так тихо, як тільки міг. Він поставив ногу на підлогу, і тут знову почув якийсь рух Він зрозумів, що не встигне дотягнутися до лома. Голос був майже веселий:

— Ну от, ми знову зустрілися.

Харрі підняв голову. Оскільки він дивився проти світла, у нього кілька секунд пішло на те, щоб упізнати того, хто стояв перед ним. Він тихо вилаявся про себе. Мозок шукав можливі сценарії розвитку подій у найближчі миті, але не знайшов жодного, зациклившись на питанні: "Дідько, що тепер буде?"

На плечі у неї висіла сумка. Вона зісковзнула вниз і впала на підлогу із напрочуд важким звуком.

— Що ти тут робиш? — запитав Харрі захриплим голосом і несподівано подумав, що у нього сталося дежав’ю.

І відповідь її прозвучала знайомо:

— Тренувалася в залі для єдиноборств.

— Це не відповідь, Сільє.

— Ні, відповідь, — вимовила Сільє Гравсенг, виставивши вперед стегно. Вона була одягнена в тонку спортивну куртку, чорні легінси й кросівки, а волосся зібрала у хвіст. Дівчина хитро посміхнулася: — Я була в спортзалі і побачила, як ти виходиш з академії. І пішла за тобою.

— Навіщо?

Вона знизала плечима:

— Можливо, для того, щоб дати тобі ще один шанс.

— Який ще шанс?

— Зробити те, що ти хочеш.

— А саме?

— Гадаю, про це не обов’язково говорити вголос, — вона трохи схилила голову до плеча. — Я прочитала це на твоєму обличчі в кабінеті у Крона. Твоє обличчя не можна було назвати безстороннім, Харрі. Ти хочеш мене.

Харрі кивнув на сумку:

— Ці твої тренування — щось подібне до курсів для ніндзя з використанням різної зброї?

Він говорив захриплим голосом, бо в роті у нього пересохло.

Сільє Гравсенг обвела поглядом кімнату:

— Щось на кшталт того… У нас тут навіть ліжко є.

Вона підняла сумку і пройшла повз Харрі, відставивши убік стілець, поклала сумку на ліжко й спробувала відсунути диван, який заважав пройти до ліжка, але той застряг. Сільє нахилилася, вхопилася за спинку дивана і потягла. Харрі дивився на її сідниці, що випиналися з-під куртки, на м’язи напружених стегон. Він почув її тихий стогін:

— Ти що, не допоможеш мені?

Харрі глитнув.

Дідько, дідько.

Він подивився на світлий пучок волосся, що танцював на її спині. На матерію, що врізалася між сідницями. Сільє припинила рухатися й завмерла, неначе щось помітила. Так. Його думки.

— Справді? — прошепотіла вона. — Ти хочеш узяти мене?

Харрі не відповів, тільки відчув наближення ерекції, схожої на запізнілий біль від удару в живіт, який розливався вниз по тілу з точки нижче пояса. У голові в нього завирувало, бульбашки з наростаючим шумом піднімалися вгору й лопалися. Він зробив крок уперед. Спинився.

Сільє злегка повернула голову, але опустила очі в підлогу.

— Чого ти чекаєш? — прошепотіла вона. — Ти хочеш… ти хочеш, щоб я чинила опір?

Харрі глитнув. Він не діяв на автопілоті. Він знав, що робить. І він був таким. Саме таким він і був. І навіть попри те, що він заявив про це собі вголос, він збирався це зробити. Чи ні?

— Так, — почув він власний голос. — Зупини мене.

Дівчина легко зігнулася в попереку, і Харрі подумав: точнісінько як у приматів… Може, й він так запрограмований? Він торкнувся рукою її поперека і відчув спітнілу шкіру під поясом її легінсів. Просунув два пальці під пояс. Залишалося тільки… Сільє трималася однією рукою за спинку дивана, іншою — за сумку. Рука її була у відкритій сумці.

— Я постараюся, — шепотіла вона, — я постараюся…

Харрі глибоко зітхнув і затремтів.

Він помітив порух. Усе сталося так швидко, що він не встиг зреагувати.

— Щось не так? — запитала Ула, прибираючи піджак Мікаеля до шафи.