Ю Несбё - Поліція

Трульс Бернтсен сидів у машині і в очікуванні темряви упіввуха слухав поліцейську хвилю. Він чекав, коли в будинку над ним запалять світло. Чекав, коли побачить її. Усього один погляд на Улу — і досить.

Щось діялося. Він зрозумів це з обміну повідомленнями: відбувалося щось, що виходило за рамки звичайного, рутинного, притлумленого. Час від часу він чув короткі різкі повідомлення, неначе поліцейським звеліли не користуватися зв’язком понад необхідне. Про це не говорилося, швидше, це замовчувалося. Та ще яким чином це замовчувалося. Він чув уривчасті речення, в яких, без сумніву, йшлося про огляди і транспорт, але ні адреси, ні час, ні імена не називалися. Говорили, що поліцейська частота свого часу була четвертою за популярністю місцевою радіостанцією Осло, але це було до того, як її почали кодувати. Та все ж сьогодні увечері поліцейські розмовляли так, немов страшенно боялися щось розбовкати.

Ось знову. Трульс збільшив гучність.

— Нуль-один. Дельта два-нуль. Усе спокійно.

Спецпідрозділ "Дельта". Озброєна операція.

Трульс дістав бінокль і спрямував його на вікно вітальні. У новому будинку розгледіти її було складніше, заважала тераса перед вітальнею. Коли вони жили в старому будинку, він міг стояти на пагорбі й дивитися прямо у вітальню, на те, як вона сидить на дивані, підібгавши під себе ноги. Босоніж. Як відводить з лоба світлі локони, ніби знає, що за нею спостерігають. Вона була така гарна, що він ледве стримував сльози.

Небо над Осло-фіордом з помаранчевого перетворилося на червоне, а потім стало фіолетовим.

Тієї ночі, коли він припаркувався поряд із мечеттю на вулиці Окебергвейєн, небо було чорне. Він увійшов до Поліцейського управління, почепивши на шию своє посвідчення на випадок, якщо черговий його роздивлятиметься, минув атріум і спустився в сховище речдоків. Він відімкнув його дублікатом ключа, який виготовив ще три роки тому, і надів на голову прилад нічного бачення. Трульс став користуватися ним після того, як включене в сховищі світло викликало підозри у чергового співробітника охорони під час його "спалювальної" операції для Асаєва. Він діяв швидко: знайшов за датою потрібний ящик, відкрив пакетик з дев`ятиміліметровою кулею, вийнятою з голови Калснеса, і замінив її на ту, що була у нього в кишені.

Його занепокоїло лише виникле у нього відчуття, наче в приміщенні він був не один.

Він подивився на Улу. Вона теж це відчувала? Чи тому вона іноді відривала погляд від книги і дивилася у вікно? Неначе за ним щось було. Неначе щось її чекало.

У рації знову пролунали голоси.

Він зрозумів, про що вони говорять.

Зрозумів, що вони планують.

День "Ікс" повільно добігав до кінця.

У рації лунало тихе потріскування.

Катрина Братт обернулася на тонкій підстилці, знову підняла бінокль і навела його на будівлю в Бергсліа. Темно і тихо. Як і упродовж майже усієї останньої доби.

Скоро щось має статися. Через три години настане новий день. Дата буде невідповідною.

Катрина тремтіла від холоду, але могло бути й гірше. Удень було майже десять градусів тепла, без опадів. Але після заходу сонця температура знизилася, і Катрина почала мерзнути, хоча на ній була зимова білизна і пуховик, який, за твердженням продавця, був "на вісімсот за американською шкалою, а не за європейською, ось як". Продавець говорив щось про тепло, поділене на вагу. Чи про кількість пір’я на одиницю об’єму? Зараз єдине, чого їй хотілося, — це мати куртку, теплішу, ніж на вісімсот. Теплу, як коханий, до якого можна пригорнутися.

У самому будинку поста не було, вони вирішили не ризикувати бути поміченими подорозі всередину або назовні. Навіть під час огляду вони паркувалися далеко від будинку й обережно пересувалися на великій відстані від нього групами не більше двох чоловік, і обов’язково у штатському.

Катрині призначили місце на невеликому пагорбі в лісі Бергскуген, оддалік того місця, де розмістилися бійці "Дельти". Вона знала їхні позиції, але не бачила їх, навіть розглядаючи місця дислокації у бінокль. Але вона знала, що там чотири снайпери, котрі прикривають кожен свою сторону будинку, й одинадцять чоловік, готових кинутися на штурм, і їм буде потрібно не більше восьми секунд, щоб дістатися до будинку.

Вона ще раз поглянула на годинник. Залишилося дві години п’ятдесят вісім хвилин.

Наскільки їм було відомо, перше вбивство сталося під вечір, але встановити точний час смерті у разі, коли труп порізаний на шматки максимум по два кілограми, було неможливо. Та все ж час здійснення повторних убивств якось збігався з часом здійснення первинних, тому до того, що цієї ночі нічого не станеться, вони були готові.