Ю Несбё - Поліція

— Здається, я вже це бачив, Ніно, — сказав Харрі офіціантці, яка поставила перед ними дві порції добряче просмаженого фаршу, вкритого слабо просмаженою цибулею, на шматкові хліба.

— Тут усе — як раніше, ти ж знаєш, — усміхнулася вона і відійшла від столика.

— Отже, Трульс Бернтсен, значить… — вимовив Харрі й озирнувся. Вони з Арнольдом були практично самі в цьому простому квадратному приміщенні, де, незважаючи на заборону куріння в громадських місцях, досі відчувався запах тютюну. — Я думаю, він багато років був "спалювачем" у поліції.

— Он як? — Фолкестад скептично подивився на їдло на своїй тарілці. — А що Бельман?

— У той час він відповідав за наркотики. Я знаю, що він уклав угоду з таким собі Рудольфом Асаєвим, який торгував героїноподібним наркотиком під назвою віолін, — сказав Харрі. — Бельман надав Асаєву монополію на ринок в Осло, а Асаєв, у свою чергу, посприяв зменшенню видимого наркотрафіку, кількості наркоманів на вулицях і кількості смертей від передозу. І усе це зіграло на руку Бельману.

— Та так добре, що він захопив крісло голови поліції?

Харрі обережно прожував перший шматочок фаршу і знизав плечима, ніби кажучи "може бути".

— А чому ти не дав ходу інформації, яку маєш у розпорядженні? — Арнольд Фолкестад обережно відкушував шматочок того, що, як він сподівався, було м’ясом. Нарешті він здався і подивився на Харрі, але той відповів йому байдужим поглядом, продовжуючи жувати. — Удар заради правосуддя?

Харрі проковтнув шматок, узяв паперову серветку і витер рота:

— У мене не було доказів. До того ж я вже не працював у поліції. Це була не моя справа. Та й тепер — це не моя справа, Арнольде.

— Ну, гаразд, — Фолкестад підчепив виделкою шматочок м’яса, підняв його й уважно розглянув з усіх боків. — Не те щоб це було моєю справою, Харрі, але якщо подібне — не твоя справа і ти більше не поліцейський, то чому Інститут судової медицини присилає тобі копію звіту про розтин цього Рудольфа Асаєва?

— М-м-м… То ти його бачив?

— Тільки тому, що я зазвичай забираю і твою пошту, коли перевіряю свою скриньку. Адже адміністрація розкриває усю пошту. А ще у мене, як бачиш, довгий цікавий ніс.

— Смачно?

— Я ще не пробував.

— Давай, він не кусається.

— І тобі того ж, Харрі.

Харрі посміхнувся:

— Вони пошукали за очним яблуком і знайшли те, що ми шукали. Маленьку дірочку у великій кровоносній судині. Хтось міг, наприклад, зрушити убік очне яблуко Асаєва, коли той лежав у комі, одночасно ввести в куточок ока шприц і уколоти йому повітряні пухирці. В результаті — миттєва сліпота, а потім закупорка судин мозку, яку неможливо визначити.

— Мені зараз захотілося ще більше цього з’їсти, — сказав Арнольд Фолкестад, скорчивши гримасу, і знову відклав виделку. — Тобто ти довів, що Асаєва убили?

— Ні. Як я вже говорив, точну причину смерті встановити неможливо. Але наявність дірочки показує, що це могло статися. Загадкою, звичайно, залишається те, як убивця проник у лікарняну палату. Черговий поліцейський стверджує, що в той період, коли міг бути зроблений укол, повз нього ніхто не проходив. Ні лікарі, ні сторонні.

— Таємниця замкнутої кімнати.

— Або що-небудь простіше. Наприклад, черговий поліцейський покинув свій пост або заснув і зі зрозумілих причин не захотів у цьому зізнатися. Або він брав участь у вбивстві безпосередньо чи побічно.

— Якби він залишив пост або заснув, то обставини для вбивства склалися б напрочуд вдало, адже ми в таке не віримо?

— Ні, Арнольде, не віримо. Але його могли виманити з поста. Чи обпоїти чимось.

— Чи підкупити. Ти повинен допитати цього поліцейського!

Харрі похитав головою.

— Та, Господи, чому ж ні?

— По-перше, я більше не поліцейський. По-друге, черговий поліцейський загинув. Це його вбили в тій машині під Драмменом. — Харрі кивнув сам собі, підняв чашку з кавою і зробив ковток.

— А хай тобі! — Арнольд нахилився в його бік: — А що по-третє?

Харрі подав знак Ніні, щоб вона принесла рахунок.

— А я щось казав про третє?

— Ти сказав, "по-друге", а не "а по-друге". Неначе перераховуєш кілька пунктів.

— Гм, доведеться підучити норвезьку.

Арнольд схилив велику скуйовджену голову набік. І Харрі побачив у погляді колеги питання: "Якщо ти не збираєшся займатися цією справою, то навіщо розповідаєш мені усе це?"

— Доїдай, — звелів Харрі. — У мене лекція.

Сонце прослизнуло по блідому небу і м’яко опустилося за горизонт, забарвивши хмари в помаранчевий колір.