Ю Несбё - Поліція

Знову тріск. Цього разу ближче. Катрина машинально відкрила рот, неначе потребувала більше кисню.

Потяглася до рації, але не встигла до неї дотягнутися.

Він мав рухатися швидко, як блискавка, і, незважаючи на це, подих, який вона відчула на шиї, був абсолютно спокійним, а тихий голос коло її вуха — незворушним, майже веселим:

— Що відбувається?

Катрина обернулася до нього обличчям і хрипко видихнула повітря:

— Нічого.

Мікаель Бельман схопив її бінокль і спрямував донизу:

— "Дельта" займає дві позиції коло рейок метро онде, правильно?

— Так. Як…

— Я отримав копію карти операції, — сказав Бельман. — Саме так я відшукав цей спостережний пост. Добре захований, треба визнати, — він ляснув себе по лобі. — Це ж треба, комарі у березні.

— Це мошва, — заперечила Катрина.

— Неправильно, — відповів Мікаель Бельман, не прибираючи бінокля від очей.

— Ні, ми просто обоє праві. Мошва — це ті ж комарі, тільки менші розміром…

— Неправильно, що…

— Деякі з них такі дрібні, що п’ють не людську кров, а кров інших комах. Або ж рідину тіла, у комах немає…

—…нічого не відбувається.

Перед будинком зупинилася машина.

— Уявіть собі це — бути комаром, жити на смердючому болоті, а тебе при цьому ще й кусає мошва.

Катрина знала, що торочить усе це тільки від нервозності, хоча й не зовсім розуміла, чому нервує. Можливо, тому, що він — начальник поліції.

— З машини виходить людина і прямує до будинку, — повідомив Бельман.

— Значить, у минулому житті ти був не надто хорошим індусом, — рація затріщала, але Катрина просто не могла зупинитися. — А якщо мошва… Що ви сказали?

Вона вирвала бінокль у нього з рук. І неважливо, що він — начальник поліції, це її пост. Усе вірно. У світлі вуличних ліхтарів вона розгледіла людину, що вже увійшла до хвіртки і простувала до ґанку перед дверима. Чоловік був одягнений у червоне і ніс щось у руках, чого вона не змогла визначити. Катрина відчула, як у неї пересохло в роті. Це він. Це сталося. Це відбувається зараз. Вона схопила мобільний телефон.

— І мені зовсім нелегко порушити цю обіцянку, — сказав Харрі, втупившись у сигарету.

Він сподівався, що на одну глибоку затяжку йому вистачить. Бо вона йому знадобиться.

— І що це за обіцянка? — Голос Ракелі здавався слабким, безпорадним. Самотнім.

— Цю обіцянку я дав самому собі, — сказав Харрі, обхопивши фільтр сигарети губами. Він затягнувся, відчув смак останнього в сигареті тютюну, який з якихось причин сильно відрізнявся на смак від тютюну в кінчику сигарети. — Обіцянку, що я ніколи не попрошу тебе вийти за мене заміж.

У тиші він почув, як порив вітру промчав кронами дерев за вікном, і вони зашаруділи, як збуджена, шокована, охоплена швидким шепотом публіка в залі.

А потім вона відповіла. Відповідь її прозвучала, як коротке повідомлення по рації:

— Повтори.

Харрі кашлянув:

— Ракель, ти вийдеш за мене?

Порив вітру мчав далі. І Харрі подумав, що після цього залишаться тільки тиша і спокій. Ніч. І серед ночі — Харрі та Ракель.

— Ти зараз не глузуєш із мене? — Вона відсунулася від нього подалі.

Харрі заплющив очі. Він відчував вільне падіння.

— Не глузую.

— Ти впевнений?

— А навіщо мені жартувати? Ти хочеш, щоб усе це виявилося жартом?

— По-перше, Харрі, безперечним фактом є твоє жахливе почуття гумору.

— Згоден.

— По-друге, мені потрібно думати про Олега. І про тебе теж.

— Невже ти ще не зрозуміла, що Олег — це один із твоїх головних плюсів як нареченої, дівчинко моя?

— По-третє, навіть якби я хотіла, шлюб має деякі юридичні складнощі. Мій будинок…

— Я гадаю, це приватна власність. І своє майно я не збираюся підносити тобі на блюдечку із золотою облямівкою. Я не можу тобі багато обіцяти, але обіцяю найбільш безболісне розлучення сьогодення.

Ракель зареготала:

— Але нам добре і так, хіба ні, Харрі?

— Авжеж, нам є що втрачати. А по-четверте?

— А по-четверте, сватаються зовсім не так, Харрі. Не лежачи в ліжку і покурюючи.

— Добре. Якщо ти хочеш, щоб я встав на коліна, то мені потрібно спочатку надіти штани.

— Гаразд.

— "Отже, надінь штани"? Чи: "Так, я…"

— Так, телепню! Так! Я вийду за тебе заміж!

Харрі відреагував автоматично, це була реакція людини, яка багато років пропрацювала в поліції. Він обернувся, подивився на годинник і запам’ятав час. 23:11. Згодиться для складання рапорту. Коли вони прибули на місце злочину, коли сталося затримання, коли пролунав постріл.