Тесс Герритсен - Хірург

А жрець ацтеків, озброєний лише кремнієвим ножем, ніяк не зміг би скористатися такою методикою. Щоб розколоти грудну клітку, йому б довелося використовувати зубило, і жертва б, непевно, виривалася. Та ще й несамовито б кричала.

Ні, серце мали витягати якимось іншим способом.

Горизонтальний надріз, що проходив між ребрами? Ні, це теж досить проблематично. Людський скелет напрочуд міцний, і для того, аби розтягнути два ребра так, щоб між ними помістилася людська рука, потрібна неабияка сила і спеціальні інструменти. Може, спробувати спіднизу? Один глибокий поріз живота відкриє черевну порожнину, і жерцеві потрібно лишень просунути руку через діафрагму і вирвати серце. Ет, цей варіант спричинив би велику кровотечу, та ще й усі нутрощі вивалилися б на вівтар. Але на жодному різьбленні ацтеків не зображено жертви з петлями звисаючих кишок.

Книжки – це дивовижні джерела інформації: вони можуть розповісти вам що завгодно, навіть те, як з мінімальними зусиллями вирізати серце кремнієвим ножем. Я знайшов відповідь у книзі під назвою „Людські жертви та способи ведення війни“, що її написав професор (направду, сьогодні в університетах вивчають вельми цікаві речі) на ім ’ я Шервуд Кларк, з яким би я був дуже радий коли-небудь познайомитись.

Гадаю, ми могли б багато чого один одного навчити.

Ацтеки, стверджує містер Кларк, для вирізання серця використовували поперечну торакотомію. Надріз здійснюється на передній стороні грудної клітки, починається з одного боку між другим і третім ребрами і тягнеться до протилежного боку. Кістки ламаються поперечно, імовірно за допомогою сильного удару зубилом. Утворюється зяюча діра. Легені, відкриті зовнішньому повітрю, одразу відмовляють. Жертва швидко непритомніє. Серце ще продовжує битися, і жрець пропускає руку всередину, щоб перерізати артерії та вени. Хапає орган, що досі пульсує, виймає його із закривавленого вмістилища і підіймає до неба.

Так це описував Бернардіно де Саагун у „Флорентійському кодексі“ та „Загальній історії Нової Іспанії“:

„Верховний жрець приніс оздоблену пір ’ ям тростину,

устромив її до грудей бранця, туди,

де було його серце, вимазав її кров ’ ю,

глибоко занурив її у кров.

Тоді підняв закривавлену тростину на знак підношення сонцю.

І сказав: „Оцей бо напій він дає для сонця“.

Слідом за тим він узяв кров бранця

у зеленій чаші, оздобленій пір ’ ям,

що її туди налив для нього інший жрець,

устромив до чаші тростину, теж оздоблену пір ’ ям,

а тоді відійшов, щоб наситити демонів“.

Пожива для демонів.

Яке велике значення має кров.

Я думаю про це, споглядаючи, як цівочка крові всмоктується в тонюсіньку піпетку. Куди не глянь, навколо мене розставлені штативи з аналізами крові, а повітря сповнює гул апаратів. Стародавні люди вважали кров священною речовиною, вмістилищем життя, поживою для монстрів, і тут я поділяю їхнє захоплення нею, хоча й знаю, що це лишень біологічна рідина, суспензія клітин у плазмі. Те, з чим я щодня працюю.

Середньостатистичне людське тіло вагою сімдесят кілограмів містить лише п ’ ять літрів крові. З них 45 % становлять клітини, решта – плазма, що являє собою хімічну сполуку, яка на 95 % складається з води, а решта – це протеїни, електроліти та поживні речовини. Хтось скаже, що розкладання крові на складники позбавляє її божественної сутності, та я не погоджуся. Саме тоді, коли дивишся на ті „цеглинки“, з яких складається кров, можна побачити її чудодійні властивості.

Апарат пікає, сповіщаючи мене, що аналіз завершився, а принтер видруковує детальний звіт. Я відриваю аркуш і вивчаю результати.

Один погляд – і я чимало дізнаюся про місіс Сьюзан Кармайкл, яку ніколи не зустрічав. У неї низький гематокрит – лише 28 при нормі 40. Вона страждає від анемії, нестачі червоних кров ’ яних тілець, які насичують кров киснем. Саме білковий гемоглобін, скупчений у цих дископодібних клітинах, робить нашу кров червоною, зафарбовує в рожевий колір нігтьове ложе й заливає таким гарним рум ’ янцем дівочі щоки. Нігтьові ложа місіс Кармайкл мають землисте забарвлення, а якщо підняти її повіки, то можна помітити, що кон ’ юнктива блідо-рожевого кольору. Оскільки у неї анемія, її серце змушене працювати швидше, щоб перекачувати розріджену кров артеріями, тому вона спиняється на кожному сходовому майданчику, аби перевести подих, аби заспокоїти пришвидшений пульс. Я уявляю, як вона згинається, схопившись рукою за горло, її груди надимаються, як ковальські міхи. Будь-хто, минаючи її на сходах, розуміє, що в неї проблеми зі здоров ’ ям.