Тесс Герритсен - Хірург

Він мовчки дивився, як вона вийшла, і не зміг знайти жодного слова, щоб склеїти докупи їхню розбиту дружбу.

Він пішов до свого столу і важко опустився на стілець. «Я динозавр, – подумав він, – що незграбно ступає по землі, де зневажають тих, хто каже правду». Він більше не міг думати про Ріццолі. Справа проти Пачеко розвалилася, і вони знову повернулися на початок – до полювання на безіменного злочинця.

Три зґвалтовані жінки. Це мало щось означати. Але як Хірург їх знаходив? Лише Ніна Пейтон заявила в поліцію про своє зґвалтування. Елена Ортіз і Діана Стерлінґ не розказували нікому. У них була особиста травма, відома тільки ґвалтівнику, його жертвам і медичним працівникам, які лікували їх. Але три жінки зверталися по допомогу до різних клінік. Стерлінґ ходила до гінеколога у Бек-Бей. Ортіз звернулася до лікарні «Пілґрім», а Ніна Пейтон – до жіночої клініки «Форест Гілз». Вони спілкувалися з різними лікарями, з різними медсестрами й адміністраторами, вони ніде не перетиналися.

Але Хірургу звідкись було відомо про травми цих жінок, його принаджував їхній біль. Маніяки і ґвалтівники обирають своїх жертв серед найвразливіших членів суспільства. Вони шукають жінок, яких можна контролювати, принижувати, які не лякають їх. А яка жінка може бути вразливішою за ту, що стала жертвою зґвалтування?

При виході з кабінету Мур затримався, щоб глянути на фото Стерлінґ, Ортіз і Пейтон, приклеєні до стіни. Три жінки, три жертви зґвалтування.

«І четверта». Кетрін зґвалтували в Саванні.

Він кліпнув, коли несподівано у нього перед очима з’явилося її обличчя, яке, хоч як йому не хотілося, він теж додав до галереї жертв на стіні.

«Чомусь усе повертається до тієї ночі в Саванні. Усе повертається до Ендрю Капри» .

«Колись у самому серці Мехіко кров текла рікою. Під фундаментом нових будівель столиці лежать руїни Темпло Майор, великого храму ацтеків, що здіймався над стародавнім Теночтітланом. Саме тут десятки тисяч нещасних було принесено в жертву богам.

Того дня, коли я ступав тією, колись священною землею, мене здивувало і навіть трохи розсмішило, що поряд спорудили собор, де католики палять свічки й звертаються з молитвами до милосердного Бога. Вони падають навколішки на тому місці, де колись камені були слизькими від крові. Я прийшов у неділю, бо не знав, що цього дня вхід до руїн храму безкоштовний, і музей Темпло Майор заполонили діти, їхні голоси дзвінко відлунювали від стін. Мені начхати на дітей і той гармидер, який вони влаштовують. Але якщо колись сюди повернуся, більше не відвідуватиму музеїв у неділю.

Але то був мій останній день у місті, тому довелося стерпіти цей набридливий гамір. Я хотів подивитися на розкопки і побачити другу залу. Залу ритуалів та жертвопринесення.

Ацтеки вірили, що смерть необхідна для життя. Щоб підтримувати священну енергію світу, щоб запобігти катастрофі, щоб кожного дня на небі з ’ являлося сонце, богам треба приносити в жертву людські серця. Я стояв посеред зали ритуалів і розглядав у скляній вітрині жертовний ніж, який розрізав людську плоть. У нього була назва: „Tecpatl Ixcuahua“ – „Ніж із широким чолом“. Його лезо було зроблено з кремнію, а держак виготовлено у формі чоловіка, що стояв навколішки.

Як, дивувався я, хтось міг вирізати людське серце, орудуючи самим лише кремнієвим ножем?

Це запитання цілком поглинуло мене, коли я пізніше того дня прогулювався парком Аламеда Сентрал, не звертаючи уваги на малих шибеників, які пленталися за мною, випрошуючи монетки. За якийсь час вони втямили, що мене не розчулити карими очима й широкими усмішками, і відчепилися. Нарешті я отримав бодай трохи спокою – якщо таке взагалі можливо в какофонії Мехіко. Я знайшов кафе і сів за столиком надворі, потягуючи міцну каву. Я був єдиним відвідувачем, який у таку спеку зважився сидіти надворі. Я потребую спеки, вона заспокоює мою розтріскану шкіру. Я наче рептилія, що шукає гарячий камінь. Отож, того задушливого дня я попивав каву і думав про грудну клітку людини, ламаючи голову над тим, як найкраще видобути пульсуючий скарб, захований усередині.

Жертвопринесення ацтеків описувались як швидкі й майже безболісні для жертви, і саме це збивало мене з пантелику. Адже я знаю, як важко пробитися крізь грудину і роз ’ єднати кістки, які, ніби щит, захищають серце. Кардіохірурги здійснюють вертикальний надріз посередині грудної клітки і розрізають грудину навпіл за допомогою спеціальної пили. Асистенти притримують розрізані кістки, та й, крім цього, вони використовують різноманітні сучасні інструменти, що допомагають їм розширити поле діяльності. Усі ці інструменти зроблено з лискучої відполірованої сталі.