Тесс Герритсен - Хірург

Плитка на підлозі холодила її ноги. Вона приготувала собі «викрутку» з невеликою кількістю горілки і потягувала її, поки терла пармезан і нарізала помідори, цибулю та зелень. Вона нічого не їла від самого сніданку, й алкоголь вливався прямісінько у її кров. Вона трохи захмеліла, і це відчуття було приємним, розслаблюючим. Її заспокоювало рівномірне постукування ножа по дерев’яній дошці, аромат свіжих трав і часнику. Така собі кулінарна терапія.

За вікном її кухні Бостон скидався на перегрітий казан, заповнений автівками і роздратованими пасажирами, але тут, заховавшись за склом, Кетрін неспішно обсмажила на оливковій олії помідори, налила собі трохи червоного вина і поставила на плиту каструлю з водою для спагеті. З кондиціонера зі свистом виривалося прохолодне повітря.

Вона поставила на стіл спагеті, салат і вино і взялася за їжу під музику Дебюссі [21] Клод Ашиль Дебюссі – французький композитор, піаніст, диригент і музичний критик. , що лунала з програвача. Незважаючи на голод і ретельність, з якою вона готувала вечерю, їжа чомусь не мала смаку. Вона насилу запихала її в себе, але їжа ставала їй в горлі, ніби вона ковтала щось гливке. Навіть другий келих вина не зміг звільнити її від цього відчуття. Кетрін опустила виделку і глянула на свою недоїдену вечерю. Музика наростала, накривала її розкотистими хвилями.

Вона обхопила обличчя долонями. Спершу не було чутно ні звуку. Наче її горе так довго ховалося в закоркованій пляшці, що тепер його годі було звідти випустити. Аж раптом з її уст зірвався стогін, тихенький, ледь чутний. Вона перевела подих – і з її горла вирвався крик, вихлюпнувся весь той біль, який вона носила в собі ці два роки. Вибух емоцій налякав її, бо вона вже не могла їх стримати, вона й сама не могла збагнути, яких глибин сягав її біль, не знала, чи він коли-небудь зникне. Вона кричала, доки не охрипла, доки легені не надірвалися від натуги. Вона плакала, і схлипування губилися в стінах її герметично замкненої квартири.

Нарешті, коли вже скінчилися сльози, Кетрін лягла на канапу і миттєво поринула в глибокий змучений сон.

Вона раптово прокинулась у цілковитій темряві. Серце гупало в грудях, сорочка промокла від поту. Їй причувся якийсь шум? Тріскання скла, чиїсь кроки? Може, саме це й вирвало її з такого глибокого сну? Вона не сміла поворухнутися, боялася пропустити найменший звук чиєїсь присутності.

У вікнах пропливали вогні автівок. На мить її вітальня посвітліла, а тоді знову поринула в темряву. Кетрін прислухалася до свисту повітря, що вилітало з кондиціонера, до гудіння холодильника на кухні. Нічого дивного. Нічого такого, що могло спричинити напад такого всепоглинаючого жаху.

Вона сіла, зібрала всю свою сміливість й увімкнула лампу. Уявні жахіття розчинилися в м’якому світлі, що заповнило кімнату. Кетрін підвелася з канапи і пройшлась усіма кімнатами, вмикаючи світло, перевіряючи шафи. Мозок підказував їй, що ніхто не міг проникнути до її квартири, оснащеної сучасною системою сигналізації, міцними замками і щільно зачиненими вікнами. Тут вона була у безпеці. Та вона не могла заспокоїтись, доки не провела цю перевірку, доки не оглянула всі темні закутки. І лише пересвідчившись, що їй нічого не загрожує, Кетрін дозволила собі полегшено видихнути.

Годинник показував пів на одинадцяту. Середа. «Мені потрібно з кимось поговорити. Сьогодні я не зможу впоратися з цим сама».

Вона сіла за стіл, ввімкнула комп’ютер і дивилась, як засвітився екран. Він був її рятівним колом, її психологом – ця купа переплетених дротів і шматків пластмаси була єдиним безпечним слухачем, з яким вона могла поділитися своїм болем.

Вона ввела свій нікнейм CCORD, з’єдналася з Інтернетом, поклацала мишкою, надрукувала кілька слів і перейшла на сторінку приватного чату з нехитрою назвою «womanhelp» [22] Womanhelp – можна перекласти як «жіноча допомога» ( англ. ). .

Там уже було з півдесятка знайомих нікнеймів. Безликі, незнайомі жінки, усі вони тягнулися до цієї безпечної анонімної інтернет-гавані. Якийсь час Кетрін сиділа і спостерігала, як екраном пробігають повідомлення. У її голові лунали зранені голоси жінок, яких вона ніколи не зустрічала, хіба тільки в цьому віртуальному чаті.

LAURIE45: То що ти зробила?

VOTIVE: Я сказала йому, що не готова. Мене досі переслідують спогади. Я сказала йому, що, якщо йому не байдуже до моїх почуттів, він має зачекати.

HBREAKER: Молодчина.

WINKY98: Не дозволяй йому квапити тебе.