Тесс Герритсен - Хірург

Він відставив склянку і пильно дивився на неї, його очі здавалися бездонними чорними озерцями. Він бачив жінку, що от-от знепритомніє. Жінку, яку треба привести до тями, якщо він хоче отримати задоволення від своєї операції.

Він почав перерізати скотч на її правому зап’ясті.

Серце Кетрін несамовито гупало, і вона налякалась, що він помітить, як воно виривається з її грудей. Він звільнив її праву руку, і вона безвольно опустилась на ліжко. Кетрін не рухалась, не напружувала жоден м’яз.

Тиша видавалась безкінечною. «Ну ж бо. Звільни мою ліву руку. Ріж!»

Занадто пізно вона зрозуміла, що увесь цей час лежала, затамувавши подих, і він помітив це. У відчаї вона почула, як він зі скрипом відмотує новий шматок скотчу.

«Зараз або ніколи» .

Кетрін наосліп потягнулася до таці з інструментами. Вона перекинула склянку з водою, і кубики льоду розлетілися по підлозі. Її пальці відчули холодну сталь. Скальпель!

Тієї миті, коли він кинувся до неї, вона замахнулася скальпелем і відчула, що лезо різонуло його шкіру.

Він з криком відсахнувся, стискаючи свою руку.

Вона вивернулась і розрізала скальпелем скотч, який стримував її ліву руку. Друга рука теж вільна!

Вона різко сіла, і зненацька їй потемніло в очах. День без води ослабив її, і вона щосили намагалася зосередитись, спрямувати лезо на скотч, яким було прив’язано її праву щиколотку. Вона різонула наосліп і відчула гострий біль. Ще один змах скальпелем – і її нога звільнена.

Вона простягнула руку, аби перерізати останній шматок скотчу.

Важкий ретрактор ударив її у скроню. Удар був такої сили, що їй з очей полетіли іскри.

Другий удар припав на щоку, і вона відчула, як тріснула кістка.

Вона не пам’ятала, як випустила скальпель.

Коли Кетрін знову прийшла до тями, її обличчя пульсувало від болю і вона не могла розплющити праве око. Вона спробувала поворушити кінцівками, але зап’ястя і щиколотки знову були прив’язані до билець ліжка. Та він ще не заклеїв їй рота. Вона могла говорити.

Він нависав над нею. Вона розгледіла плями на його сорочці. Його кров, зловтішно подумала Кетрін. Його здобич відбивалася і пролила його кров. «Йому не вдасться здолати мене так легко. Він живиться страхом, та я не покажу йому, що боюсь» .

Він узяв скальпель і наблизився до неї. Хоч її серце виривалося з грудей, Кетрін лежала нерухомо, вона дивилася прямісінько йому в очі. Ніби глузувала, ніби кидала йому виклик. Вона знала, що тепер ніщо не врятує її від смерті, вона змирилась і більше не відчувала страху. Мужність приреченої. Два роки вона ховалася від світу, як поранена тварина. Два роки вона дозволяла привиду Ендрю Капри отруювати їй життя. Досить.

«Ну ж бо, ріж. Але ти все одно не переможеш. Я помру нескореною».

Він торкнувся лезом її живота, і вона мимовільно напружила м’язи. Він чекав, він хотів побачити її страх.

Та її очі кидали йому виклик.

– Ти не можеш зробити цього без Ендрю? – сказала Кетрін. – У тебе навіть не встає без нього. Це Ендрю ґвалтував. А ти стояв і дивився.

Він притиснув скальпель, розтинаючи її шкіру. Незважаючи на біль, незважаючи на перші краплі крові, по виступили з рани, вона не відводила свого погляду від його очей, не показувала йому страху, позбавляла його задоволення.

– Ти навіть не міг нікого зґвалтувати! Ні, усе мав робити твій герой Ендрю. Але не забувай, що він був невдахою.

Скальпель здригнувся у його руці. Він підняв його. Кетрін бачила його над собою, у відблисках тьмяного світла.

«Ендрю. Вся справа в Ендрю. Він його кумир. Його бог» .

– Невдахою. Ендрю був невдахою, – сказала вона. – Ти знаєш, чого він приходив до мене того вечора? Він приходив благати мене.

– Ні. – Це слово було тихішим за шепіт.

– Він благав мене не виганяти його. Він молив мене. – Вона засміялась. Різкий і несподіваний звук у цьому місці смерті, що поринуло в морок. – Це було жалюгідно. Ось який він, Ендрю. Твій герой. Благав мене допомогти йому.

Він стиснув скальпель. Лезо знову торкнулося її живота, з рани витекла нова цівка крові. Кетрін насилу стримала тремтіння і крик болю. Замість цього вона продовжувала говорити, її голос був твердим і упевненим, ніби це вона тримала скальпеля.

– Він розказував мені про тебе. Ти не знав, правда ж? Він казав, що ти не міг навіть заговорити з жінкою, ось який ти боягуз. Він мусив шукати їх для тебе.

– Ти брешеш.

– Ти був для нього ніким. Простим паразитом. Черв’яком.