Тесс Герритсен - Хірург

– Що ви побачили? Що він робив у лабораторії?

Кан передав папку Муру.

– Усе написано тут. Я тримав її в себе всі ці роки на випадок, якби Воррен подав до суду. Знаєте, сьогодні студенти можуть за будь-що подати на вас до суду. Якби він спробував поновитися в медичній школі, у мене напоготові були б ці документи.

Мур узяв папку. Вона називалася просто: «Гойт Воррен» . Всередині було три друковані аркуші.

– Воррен працював із трупом жінки, – сказав Кан. – Він разом з партнерами почав розтин малого таза для вивчення сечового міхура і матки. Органи не підлягали видаленню, їх потрібно було просто роздивитися. Тієї недільної ночі Воррен прийшов, щоб закінчити роботу. Але навчальний розтин перетворився в розчленування. Ніби він узяв у руку скальпель і втратив контроль. Він не просто надрізав шкіру, щоб можна було роздивитися органи, він вирізав їх. Спочатку він видалив сечовий міхур і помістив його між ногами трупа. Тоді вирізав матку. Він робив це без рукавичок, ніби хотів в ідчути органи на дотик. Ось на цьому я й застав його. В одній руці він тримав закривавлений орган, а другою… – Від огиди Кан замовк.

Те, що Кан не міг примусити себе сказати, було надруковано на сторінці, яку читав Мур. Він закінчив речення за нього.

– Він мастурбував.

Кан підійшов до столу і важко опустився на стілець.

– Ось чому я не міг дозволити йому залишитись. Господи, яким би лікарем він став? Якщо він зробив таке з трупом, боюся навіть уявити, що він міг зробити з пацієнтом.

«Я знаю, що він робить. Я на власні очі бачив його роботу».

Мур дійшов до третьої сторінки і прочитав останній абзац, написаний доктором Каном.

«Містер Гойт погодився добровільно забрати документи зі школи завтра о восьмій ранку. Натомість я зобов ’ язуюсь зберігати конфіденційність стосовно даного інциденту. Оскільки труп було пошкоджено, його партнери за столом 19 будуть розподілені до інших команд для проведення цього етапу розтину».

Партнери.

Мур глянув на Кана.

– Скількох партнерів мав Воррен?

– За кожним столом закріплено четверо студентів.

– Хто були ці троє інших студентів?

Кан насупився.

– Я не пам’ятаю. Минуло вже сім років.

– Хіба ви не ведете записів таких завдань?

– Ні. – Кан замовк, а тоді додав: – Хоча я пригадую одного. Дівчину. – Він підійшов до комп’ютера і знайшов списки своїх студентів-першокурсників. На екрані з’явився список однокурсників Воррена Гойта. Кілька секунд Кан читав імена, а тоді мовив:

– Ось вона. Емілі Джонстон. Я пам’ятаю її.

– Чому?

– Ну, по-перше, вона була дуже гарненька. Схожа на Мег Райан. По-друге, після того як Воррен пішов, вона хотіла знати чому. Я не хотів називати їй причину. Тоді вона підійшла до мене і запитала, чи це якось пов’язано з жінками. Здається, Воррен переслідував її і вона його боялась. Не варто й казати, що вона втішилася, коли він пішов зі школи.

– Як гадаєте, вона пам’ятає своїх партнерів?

– Цілком можливо. – Кан узяв слухавку і набрав номер відділу у справах студентів. – Слухайте, Вінні, у вас є контактний телефон Емілі Джонстон? – Він узяв олівця, записав номер і поклав слухавку. – Вона працює в приватній лікарні в Г’юстоні, – сказав він, знову набираючи номер. – У них зараз одинадцята, тому вона має бути на роботі… Вітаю, Емілі?.. Це голос з твого минулого. Доктор Кан з Еморі… Так, заняття з анатомії. Давно це було, еге ж?

Мур подався вперед, його пульс пришвидшився.

Коли Кан врешті поклав слухавку і глянув на нього, Мур побачив відповідь у його очах.

– Вона справді пам’ятає двох своїх інших партнерів, – підтвердив Кан. – Однією була дівчина на ім’я Барб Ліппман. А іншим…

– Капра?

Кан кивнув.

– Четвертим партнером був Ендрю Капра.

Кетрін зупинилася на порозі Пітерового кабінету. Він сидів за столом, навіть не здогадуючись, що вона дивиться на нього, його ручка шкряботіла в чиїйсь медичній картці. Вона ніколи не спостерігала за тим, як він працює, і те, що вона бачила, викликало в Кетрін легеньку усмішку. Він був зосереджений на роботі, і його можна було б назвати зразковим лікарем, от тільки була одна дещо незвична деталь: на підлозі лежав паперовий літачок. Пітер і його любов до літальних апаратів.

Вона постукала по одвірку. Він глянув поверх окулярів і був неабияк здивований, побачивши її.

– Чи можу я з тобою поговорити? – запитала Кетрін.

– Звісно. Проходь.

Вона опустилася на стілець навпроти нього. Він мовчав, терпляче чекаючи, поки вона заговорить. У Кетрін склалося враження, що, хай би скільки часу їй знадобилося, Пітер був готовий чекати навіть цілу вічність.