Валерій Лапікура - Поїзд, що зник

«Мічіган» - літня кав’ярня на Хрещатику навпроти ЦУМу - вцілів. Сивочолі академіки, письменники і політики зі сльозою розчулення згадують у мемуарах свою молодість, коли комсомольські оперативні загони не давали їм у цьому «Мічігані» (назва народна, виникла ще на початку 60-х!) нормально посидіти.

«Три сходинки» - розпивочну на Прорізній - закривали у роки горбачовської боротьби з алкоголізмом. Зараз там знову і наливають, і на винос продають. Хазяїн оновленої точки, колишній полковник міліції, ровесник Олекси Сироти, відновив її вже за Незалежності, але взятий у шори законами, «сприятливими для вітчизняного підприємця», змушений був продати заклад комусь, у кого виявилося міцніше здоров’я і гостріші зуби.

Олекса Сирота:

Що було далі? Кави попив, перекурив (кидай-не кидай!) на лавочці - і поїхав на метро, а потім на трамвайчику до спортроти, по особистістну характеристику прапорщика.

Командир роти - молодий майор, з.м.с., себто, заслужений майстер спорту - був спочатку лаконічним:

- Прапорщик Н. мав два недоліки. Перший - він колишній спортсмен. Другий - він надстроковик, він же «кусок», «макаронник», віднедавна - «прапор». А так, загалом, нормальна людина.

- Нелогічно, товаришу майоре. Мій короткий армійський досвід свідчить, що нормальна людина ніколи не піде в «куски», а «кусок», в свою чергу, ніколи не стане нормальною людиною. Бо це не звання, а стан душі. Точніше - наявність її відсутності.

Майор подивився на мене з цікавістю:

- Нормальний він був настільки, наскільки можна бути нормальним, маючи вищезгадані недоліки. Хоча - контингент у мене весь такий. Хвалити Бога, що це не ракетний полк. Багато розуму не треба. Можна взагалі без нього. Треба пам’ятати три речі: в армії рух починається з лівої ноги, в строю треба бачити груди четвертого від тебе праворуч, а на ввіреному тобі складі наявність має відповідати табельному списку.

Майор не приховував, що свій розум має, і то чималенький, бо на його столі, крім звичайних телефонів, стояв апарат навіть не «вертушки», а «прямий» - без наборного диску і з позолоченим барельєфом гербу СРСР. Такий у військах далеко не в кожного генерала є.

Потім майор став балакучішим - після мого питання, чи не збирався прапорщик іти з армії після закінчення контракту.

- А куди б він пішов? У свою Зачепилівку коровам хвости крутити? Ви знаєте, як він до нас потрапив? Кандидата у майстри спорту зробив собі ще до призову - в технікумі. Ну, «емесом» він у нас швидко став. Але дуже йому свербіло до олімпійського резерву втрапити. Там і стипендія висока, і квартирне питання - не питання. І машина світить, вважай, що задарма, та ще й поза чергою. Головне - давай рекорди і медалі.

Ось так. А ти, Сирота, поза чергою тільки каву пий.

- Цікаво, товаришу майоре, звідки він про всю цю халяву дізнався? Бо в газетах про таке не пишуть, по радіо не говорять і по телевізору не показують.

- А я знаю? Дітей матюкатися теж ніхто не вчить, спеціально, маю на увазі. А що ми щодня на парканах коло школи читаємо? Отак і прапорщик: десь дізнався, десь пронюхав…Почав він результати накачувати. Але це тільки в приказці - як сила є, то розуму не треба. У важкій атлетиці розуму треба, та ще й як треба! Закінчилося все швидко - зірвав собі м’язи на спині, та ще й так, що думали - калікою зостанеться. Доки в госпіталі лежав, дембель накотив. Ми його пожаліли, залишили в прапорщиках.

- Вибачайте, товаришу майор. Ви Ніцше ніколи не читали?

- Читав. Щоправда, в уривках. У хрестоматії для студентів філософських факультетів. А що саме ви маєте на увазі?

- «Коли людина спіткнулася, підштовхни». Погодьтеся, розумна думка. Гепнеться, розквасить мордяку і надалі буде під ноги дивитися. А ми одразу - попід білі рученьки та через калюжку перенесли, через ямку-канавку. А воно, падло, врешті-решт саме впаде, та ще й нас з ніг зіб’є і в тій калюжі виваляє.

- Ви хочете сказати, що нас згубить наша ж доброта? А що я мав робити з оцим от… Здоров’я він відновив, гантелями бавиться, навіть штангу тягає, але тільки лежачи. Плечовий пояс, руки й шия у нього добре накачані, а спина - хирлява. Бо лікарі попередили - як ще раз зірве, а не дай Бог, хребта підвередить, буде калікою до могили. Тож він за нашу службу не те що руками - зубами тримається.

- То може, як кажуть французи, «шерше» оту саму «ля фам»?

- Я спочатку, грішним ділом, теж думав, що він вирішив жінку помінять. Але знову-таки, у нього хоч пари клепок і немає, але ж не всіх. Дружина - професійна медсестра-травматолог. Це раз. А друге - однокімнатну квартиру дуже важко ділити, а він до складностей не звик. Розбестила його армія: на всьому готовому і на простоті життя за статутом. Я вже, грішним ділом, подумав, - знову повторив свою улюблену фразу майор, - може, комусь його форма й документи знадобились? Як тому шизонутому, що колись під Кремлем у космонавтів стріляв.