Ростислав Самбук: Колекція професора Стаха. «Портрет» Ель Греко

— Доведеться мені самому оглянути квартиру, — вирішив слідчий.

Капітан автоінспекції сприйняв це як недовіру до себе й невдоволено закусив губу. Але не заперечував. Він сам сів за кермо, і «Волга» з жовтою смугою вздовж кузова запетляла по вузьких львівських вулицях у напрямі Високого замку.

Козюренко довіз слідчого і отця Юліана до будинку на Парковій, та сам вирішив уже не йти з ними. Постояв біля парадного, роздивляючись.

Весь перший поверх займала продовольча крамниця з підсобками. Саме під'їхав грузовик, і вантажник, сперечаючись із шофером, сердито кидав у кузов дерев'яні ящики.

Ціла гора ящиків лежала і з тильного боку будинку — вантажник таки мав рацію, дорікаючи шоферові за несвоєчасне вивезення тари. Козюренко підійшов до пожежної драбини, постояв, подумки прикидаючи відстань від неї до землі. Високо, не стрибнеш… У кущах, якими заріс схил гори, щебетало птаство. Козюренко подерся в чагарник. Виліз, невдоволено обтрушуючись. В руках тримав довгу палицю. Поклав її в машину. Ще раз обійшов навколо будинку і зустрів отця Юліана й слідчого, які виходили з парадного.

— Довелося вибачатися перед попом, — мовив слідчий, коли Козюренко вивів машину з Паркової. — Непричетний він до цієї справи.

— Так, алібі в нього солідне, — згодився Роман Панасович.

Вони під'їхали до управління. У кабінеті на Козюренка вже чекав Владов. Нічого не запитав, але дивився так пильно, що Роман Панасович змушений був пояснити:

— Щиро кажучи, не сподобався мені святий отець. Емоції, щоправда, — поганий порадник… Але чорні сутани не викликають у мене пошани. Зробімо от що, Петре. Треба поселити на Тополиній сьогодні ж когось з управління. Бажано жінку. Сусідам, коли що, назветься сестрою Суханової. Можливо, до неї завітають, щоб найняти півбудинку і захочуть оглянути, то нехай покаже… Друге. — Подав Владову разовий талон на телефонну розмову. — З'ясуйте, коли цей абонент викликав Желехів.

— Буде виконано, Романе Панасовичу! — Владов не йшов, чекаючи дальших вказівок.

— Усе, Петре, дорогенький, усе… Завтра у вас вихідний. Мене, очевидно, не буде. їду в Карпати. На перевалі весна тільки починається, квітує все. А втім, може, і ти зі мною? — Владов завагався, і це не пройшло повз увагу Козюренка. — Ну, якщо в тебе інші плани, дивись… А то бери з собою дружину, радий буду познайомитись…

— Для неї це було б святом, — зрадів старший лейтенант. — Ми давно мріяли поїхати в гори.

На перевалі ще цвіли яблуні, а в долині за Карпатами вже дозріли черешні. Козюренко купив повний кошик. Вони їли черешні, купалися в крижаній швидкій Латориці під Свалявою і повернулися на перевал пізно ввечері голодні й веселі. Петрова дружина була жінка з характером. Владов беззаперечно слухався її, хоч іноді поблажливо усміхався, підкреслюючи, що просто потурає дружині. Та Козюренко помітив, що це навіть подобається йому.

Вони зайняли столик у ресторані «Перевал», і Роман Панасович замовив мало не все меню. Любив бути гостинним, йому подобалися столи щедрі, щоб угиналися від страв, хоч сам їв небагато.

Козюренко дивився, як дівчина в барвистому гуцульському одязі розставляла на їхньому столі тарілки, і чомусь згадав своє голодне дитинство, яке припало на важкі часи громадянської війни.

Перед очима постав збитий з грубих дощок, потемнілий від часу стіл, а на ньому — кусень глевкого житнього хліба з різними домішками. Який же запашний і смачний був то хліб! За столом — малий Ромко, його брат і сестра.

Діти голодними очима стежать, як дід крає хліб на три рівні частини. Вони знають, що він не скривдить нікого. Але ми ніколи не замислювалися над тим, що він їсть сам. Через свій дитячий егоїзм, точніше, невміння зазирнути в сутність речей, вони вважають, що дід неголодний, принаймні йому не хочеться так їсти, як їм.

Дід ставить посеред столу блюдечко з посоленою олією на денці — таке трапляється нечасто (густа, жовта, як мед, олія була тоді мало не царським наїдком), — вони вмочують у неї хліб і, потримавши над блюдечком, щоб не пропала й краплина, обережно несуть до рота.

Козюренко відсунув від себе тарілку з заливною осетриною — так захотілося пахучої олії, та подумав, що Владов з дружиною навряд чи зрозуміють його, і підніс келих за їхнє здоров'я.

Вони вирішили заночувати в гірському готелі, щоб підвестися на світанку і о дев'ятій бути у Львові.

… В управлінні Владов ознайомився з паперами, надісланими за час їхньої відсутності. Він поклав перед Козюренком розпечатаний лист.