Ростислав Самбук: Колекція професора Стаха.

— Зайдімо… — кивнув Вільченко.

Вони зайшли до хати, і Шульга показав Ониську кепку.

— Ваша?

Той одразу розрюмався.

— Моя… Не хотів я… Це ж просто жарт…

— Де зброя? — посуворішав майор.

— Яка зброя? Не маю я ніякої зброї…

— Котрою погрожував таксистові!

Обличчя в Ониська витягнулось.

— Пожартував я… Ось там, — показав на куток, де лежали дитячі іграшки, — там пугач… Сина мого… Пістолет іграшковий… Я купив його, ну й показав таксистові, а він чомусь злякався!

— І сам запропонував вам гроші? — не без іронії запитав Шульга.

— Які там гроші? Сорок сім карбованців…

Раптом до кімнати, відштовхнувши оперативника, вбігла жінка. Заголосила:

— І що ж ти наробив, дурень! Навіщо ви його?

Шульга подав знак оперативникові, і той вивів жінку до сусідньої кімнати. Майор витягнув з купи іграшок пістолет — мало не точну копію ТТ. Підкинув на долоні.

— Отже, ви твердите?..

— Пожартував я… Слово честі, пожартував. А той таксист нічого не зрозумів, віддав гроші.

Шульга ще раз підкинув пістолет на долоні. Наказав Вільченку:

— Викликайте оперативну машину, робитимемо обшук. — Скосив око на Ониська. — Теж мені, жартівник знайшовся! Знаєте, скільки за грабунок належить? Ще раз запитую, де пістолет? Усе одно знайдемо — вам же гірше буде!

Обличчя в Ониська раптом вкрилося плямами, він шморгнув носом і заплакав.

— Нема в мене зброї… Пожартував я…

Майор пройшовся покоями: три гарно вмебльовані кімнати й кухня. Завтра вони покажуть Ониська сержантові Омельченку, і, якщо той не впізнає Ониська, цю справу доводитимуть до кінця інші. Адже хтось заволодів-таки справжнім ТТ з повною обоймою патронів, і Шульзі треба знайти злочинця, поки той не почав стріляти.

Вузька вулиця круто йшла вгору і впиралася в чийсь садочок. Тиша. Тільки цвірінькають горобці й десь поблизу жадібно дзяволить щеня.

Климунда повільно піднявся до садочка, постояв там трохи, заховавшись за кущами жасмину, посадженого просто на вулиці. Кинув порожній рюкзак під ноги, жадібно закурив. Весь ранок нервувався. Власне, особливих підстав для хвилювань не було. Вони з Іваницьким вивірили й спланували навіть деталі, і поки що все йшло так, як передбачалося. «Москвич» професора Василя Федотовича Стаха чверть години тому від'їхав від воріт — дружина професора вирушила з хатньою робітницею на базар. Климунда знав, що вона їздить на базар двічі на тиждень — у понеділок і в середу або четвер. За кермом сиділа дружина професора — немолода вже, років за сорок, але ще вродлива жінка. Вона, певно, знала, що гарна, і молодилася — носила модну зачіску, яскраво фарбувала губи, а під очима клала густі тіні.

Спиридон запропонував познайомитися з нею, ввійти в довір'я, стати своєю людиною в домі Стахів, а потім уже діяти згідно з обставинами. Та Іваницький рішуче забракував цей варіант. Мовляв, кращого подарунка працівникам міліції не зробиш. Карний розшук одразу встановить коло знайомих Стахів, а все інше — справа техніки, причому досить нескладної. Самовпевненість Климунди була надто беззастережна.

Що ж, Омелян, певно, мав рацію. Спиридон і сам відчував якусь недосконалість цього плану, хоч надто вірив у силу своєї чоловічої звабливості, навіть сподівався, що дружина професора Стаха сама подарує йому дещо з колекції свого чоловіка.

Климунда загасив свою «Любительську» об стовбур акації. «Москвич» уже стоїть біля базара. А зараз вийде з дому і сам професор. У цей час він завжди прогулює величезного чорного дога Марса.

Професор Василь Федотович Стах мешкав у гарній двоповерховій віллі, заплетеній з північного боку диким виноградом, а з півдня текомою — схожою на гліцинію рослиною, що цвіте великими, як лілеї, червоними квітками. Текома заплела величезну терасу другого поверху, на яку виходили вікна кабінету професора. Одну його стіну суціль займала колекція Василя Федотовича — зібрання старовинних ікон.

Іваницький казав, що колекція професора Стаха — досить велика й дуже цінна, а Іваницький знався на цьому. Після того як Омелян звірив Климунді свої плани, той спеціально пішов у церкву, довго стояв перед іконостасом, роздивлявся фрески, дивуючись, чого так ганяються за цією старовиною? Пісні видовжені обличчя. І що в них гарного!

Климунда ніколи не бачив колекції професора Стаха. Тому Іваницький намалював йому схему розташування ікон, позначивши хрестиками найцінніші, і він вивчив її напам'ять.

Омелян довго сушив голову, як проникнути в дім професора. Певна річ, можна було подзвонити, відрекомендуватися й попросити дозволу ознайомитись із колекцією. Адже Омелян Іванович Іваницький — мистецтвознавець, працює в державній установі, і його інтерес до зібрання цілком природний.