Жорж Сіменон - Клуб «100 ключів»

— І ви не можете нічого зробити?

— Вам доведеться звернутися до вашого терапевта. Він одвернувся, щоб упорядкувати свої інструменти, і Мегре не без труднощів вивільнився з крісла, що його лікар забув опустити. Ступивши крок до вікна, він побачив напівроздягнену Алін, яка палила сигарету, дивлячись на вулицю.

Він знав розташування кімнат у квартирі Манюеля і одразу збагнув, що Алін стояла біля вікна тієї комірчини, в якій її опікун проводив цілісінькі дні.

Мегре раптом відчув, як кров відлинула йому від обличчя і гострий бридкий страх стрілою пронизав серце.

— Скільки з мене? — прошепотів він.

— Це вам скаже секретарка…

Він знову опинився на сходах і на повні груди вдихнув прохолодне, з запахом цвілі повітря. Внизу на нього вже чекала іспанка, яка провела його до виходу і зачинила двері.

Якимось чудом інспекторові Люка пощастило знайти місце в затінку. Сидячи за кермом, він читав газету.

Мегре підвів голову. Алін у вікні вже не було. Вія перейшов вулицю і пірнув у під'їзд.

Діставшись на четвертий поверх, комісар подзвонив, якийсь час слухав муркотіння пилососа, поки нарешті двері відчинилися, і він зіткнувся зі старою прислужницею, котру якось уже бачив раніше.

— Ви до мосьє Пальмарі?

— І до мадемуазель Алін…

— Здається, мадам приймає ванну… Але заходьте. Він зайшов до салону і крізь відчинені двері заглянув до комірчини. Манюєль у шовковій піжамі сидів у своєму кріслі і слухав радіо. Помітивши комісара, він знехотя повернув вимикач.

— Ви знову…

Мегре перейшов до його кімнати. У вітальні, винюхуючи доріжки, хропів пилосос.

— Я хотів би поговорити з Алін.

— Вона щойно була тут…

— Я знаю. Я бачив її у вікні.

— Вона купається… Що вам від неї потрібно?

— Чесно кажучи, я ще не знаю…

— Послухайте, пане комісар… Я завжди був чемний з вами. Я не раз робив вам послуги… Коли б про неї дехто знав, то, певно, у мене під шкірою було б трохи більше куль, ніж зараз… Але останнім часом ви перебираєте міру… Замість подяки ви намагаєтесь покласти на мій карб усі мерзоти, що відбуваються в Парижі… Поставте себе на моє місце. Чи могли б ви терпіти всі ці підозрілі погляди, підступні запитання, не знаючи навіть, чого від вас хочуть?..

— Я зараз саме в такому становищі…

— Можливо, та це ще не дає вам права виїжджати на інших. Алін тільки що бачила, як ви вийшли з машини і дзвонили до зубного лікаря… Певна річ, це тому, що вона ходила вчора до нього лікувати зуби і сама сказала вам про це.

— Ні, не тому…

— Тоді чому? Я не розумію. Чи, може, ви хочете сказати, що теж лікуєтесь у нього?

— Давайте почекаємо Алін. Я не хочу повторюватися.

Він підійшов до вікна і, засунувши руки в кишені, глянув туди, де за тюлевими фіранками доктор Мелан приймав свою пацієнтку.

Звідси не. було видно, що відбувалося всередині. Він насилу розрізнив кілька білих плям, одна з яких раптом рушила з місця і стала виразнішою. Це лікар наблизився до вікна, щоб узяти якийсь інструмент.

— Скільки разів я приходив до вас цього тижня? Га, Манюєлю?

— Тричі… Це мені так набридло, що я міг би сказати десять разів… Коли я працював на вулиці Фонден, мені було байдуже… Там будь-хто може зайти і вийти коли йому заманеться… Бо то бар. Сиди собі, пий, а хочеш — давай побалакаємо… Поганий той хазяїн, який цього не вміє. Але це вже не бар, це квартира — моя та Алін. А квартира — то річ священна, чи не так?.. Навіть поліція не має права зайти сюди без ордера..; Я правильно кажу?

Мегре, який майже не слухав його, відповів невиразним жестом.

— Скільки разів, розмовляючи з вами, я стояв перед цим вікном? — запитав він.

Манюєль знизав плечима. Запитання здалося йому ідіотським.

— Я не підраховував… Можу лише сказати, що сиділи ви мало…

І на роботі в своєму кабінеті, і вдома, на бульварі Рішар-Ленуар, Мегре любив подовгу стояти перед вікном і дивитися на вулицю, незалежно від того, що було перед ним — вікна сусіднього будинку, крони дерев, Сена чи перехожі. Можливо, це було ознакою клаустрофобії? Усюди він інстинктивно шукав контакту із зовнішнім світом.

До кімнати зайшла Алін у жовтому купальному халаті. В скуйовдженому волоссі блищали крапельки води.

— Ну, що я тобі казала? Він уже приніс піжаму.

Але, зустрівшись поглядом з Мегре, вона зрозуміла, що жарти зараз були недоречні.

— Послухайте, Алін… Я прийшов сюди не для того щоб вам набридати. Даю вам слово честі, що розслідування, яким я зараз займаюсь, не стосується ні вас, ні Манюєля… Принаймні, на даному етапі…