Жорж Сименон - Справа Сен-Ф'якрів

Марі якусь мить пильно дивилася на нього, а тоді промимрила:

— Мегре?

— Увага! Он у тебе ще сидить пан Жан — він упорався вже з курчам і чекає наступної страви.

Тепер Марі Татен була вже не та, і хоч збентежилася ще більше, час від часу вдоволено усміхалася.

Дивна річ життя! Минає рік за роком, і ніщо не приходить незвичайне, ніщо не перериває одноманітного плину часу. Та одного дня на людину зненацька звалюються несподіванки, драми, таке, про що не прочитаєш у жодній газеті!

Обслуговуючи Жана Метейє і селян, вона нишком співчутливо поглядала на Мегре. Коли він поїв, вона несміливо запропонувала:

— Може, вип'єте чарочку?

— Ти ж колись була зі мною на «ти», Марі?

Вона засміялася. Ні, тепер вона не наважиться!

— А сама ти так і не пообідала!

— Ну що ви! Я їм завжди на кухні, не присідаючи… Вхопиш шматочок… Потім іще…

Дорогою промчав мотоцикл. На ньому сидів юнак, одягнений чепурніше, ніж більшість мешканців селища.

— Хто це?

— Хіба ви не бачили його вранці? Це Еміль Готьє, управителів син.

— Куди він поїхав?

— Та до Мулена ж! Він майже городянин. Працює в банку…

На вулиці знов почали з'являтися люди, дехто просто гуляв, дехто йшов на цвинтар.

Мегре хилило на сон. Він почував себе страшенно стомленим. І не лише тому, що встав о пів на шосту, що промерз до кісток.

Його гнітила передусім сама обстановка, трагедія в графському замку глибоко вразила його особисто. Йому зробилося моторошно.

Так, моторошно! Він навіть гадки не мав, що знову опиниться в рідному селі за таких обставин. Батькова могила з почорнілим каменем; до того ж йому заборонили курити на цвинтарі!

Жан Метейє грав свою роль. Він знав, що за ним стежать, і їв, намагаючись зберегти спокій, ба навіть презирливо посміхатись.

— Чарочку спиртного? — запропонувала йому Марі Татен.

— Дякую, спиртного я не п'ю…

Він був добре вихований. Принаймні прагнув показати своє добре виховання за будь-яких обставин. У корчмі він обідав з такими ж вишуканими манерами, як і в замку.

Пообідавши, Метейє запитав:

— У вас є телефон?

— Ні, але навпроти є автомат…

Він перетнув вулицю, зайшов до бакалійної крамнички, яку тримав церковний сторож і де встановили автомат. Певно, дзвонив кудись далеко, бо з корчми видно було, як він чекає, поки його з'єднають з абонентом, і курив одну за одною цигарки.

Коли він повернувся до корчми, селяни вже пішли. Марі Татен мила склянки, знаючи, що вечірня привабить до неї нових відвідувачів.

— Кому ви дзвонили? Зважте, що я можу про це й так дізнатися…

— Своєму старому в Бурж. — Голос його був сухий, задирливий. — Я попросив його негайно прислати до мене адвоката.

Він нагадував кумедну моську, що вищиряє зубки ще до того, як її хтось зачепить.

— Ви певні, що маєте підстави непокоїтися?

— Я просив би вас не звертатися з жодним запитанням, поки не приїде мій адвокат. Я дуже шкодую, що поблизу немає іншої корчми.

Чи почув він, що буркнув комісар, ідучи від нього?

— Кретин!.. Смердючий кретин!..

Марі Татен, сама не знаючи чому, боялася лишатися з Жаном Метейє наодинці.

Весь цей день був якийсь безладний. Все було непевне. мабуть, тому, що ніхто не був спроможний збагнути хід подій.

Згорбившись, у своєму важкому пальті Мегре блукав по селу. Його бачили то на майдані коло церкви, то біля замка, де одне по одному засвічувалися вікна.

Швидко сутеніло. Церква була яскраво освітлена, вщерть виповнена звуками органа. Дзвонар зачинив цвинтарні ворота.

То тут, то там у темряві гомоніли люди. Ніхто не знав, чи можна зараз піти віддати небіжчиці останню шану. Двоє чоловіків пішли перші, і їх зустрів дворецький, який теж не знав, що йому робити. В холі не було таці для візитних карток. Кинулися шукати Моріса де Сен-Ф'якра, щоб спитати його поради, але росіянка сказала, що він пішов подихати свіжим повітрям.

Вона лежала одягнена на ліжку й курила цигарки з картонним мундштуком.

Тоді слуга впустив людей, байдуже махнувши рукою.

Це послужило сигналом. Виходячи з вечірні, люди півголосом радились одне з одним:

— Та що ви, дядько Мартен і молодий Бонне вже пішли туди!

Потроху всі потяглися до тьмяно освітленого замка, утворивши довгу чергу. Замок був погано освітлений. Селяни проходили довгим коридором, ведучи за руки дітей, і їхні постаті одна по одній пропливали за кожним вікном. Дітей смикали за руку, щоб вони поводили себе тихо. Сходи, потім коридор на другому поверсі, нарешті покій, куди вони потрапили вперше в житті.