Жорж Сименон - Справа Сен-Ф'якрів

— Її важко назвати лагідною! — кинув Мегре.

— Вона знала кращі часи. Отже, ви розумієте, вона дуже вразлива… Зрозумівши, що я волів би приховати наш зв’язок…

— Він триває вже давно?

— Неповний рік… Для Марії це не так легко… У нас були досить тяжкі періоди…

Нарешті його погляд зупинився. Мегре простежив за ним і побачив позаду священика, що саме виходив з церкви. Він був певен, що очі графа і священика зустрілися; священик виявляв ознаки такого самого збентеження, як і граф де Сен-Ф'якр.

Мегре хотів поставити йому кілька запитань. Але священик з незграбним поспіхом вклонився в бік обох чоловіків і зник у дверях свого будинку.

— Він не схожий на сільського кюре…

Моріс не відповів. За хвилину крізь освітлене вікно вони побачили священика, який уже сидів за столом перед своїм сніданком, і служницю. Вона принесла йому кавник, що парував.

Діти з ранцями за плечима йшли до школи. Поверхня ставка посвітлішала й засріблилася.

— Чи зробили ви якісь розпорядження щодо…

— Щодо чого? — квапливо перебив комісара його співбесідник.

— Щодо похорону… Уночі хтось залишався біля покійниці?

— Ні! Про це йшла мова, але… Готьє вважає, що цього більше не роблять…

З боку замка долинуло тріскотіння двотактного двигуна. Незабаром з двору виїхав і помчав у напрямку Мулена мотоцикл; за кермом Мегре впізнав сина Готьє, котрого бачив учора. Він був у бежевому плащі й картатому кашкеті.

Моріс де Сен-Ф'якр не знав, що йому робити. Сісти в машину він не наважувався. А говорити з комісаром йому не було про що.

— Готьє роздобув сорок тисяч франків?

— Ні… Так… Тобто…

Мегре з цікавістю подивився на графа, здивований його розгубленістю.

— То знайшли гроші чи ні? Вчора мені здавалося, що тут не обійшлося без якогось хитрування. Бо, незважаючи на попередні позички під заставу й на борги, все одно можна дістати значно більшу суму…

Та Моріс мовчав. Він мав переляканий вигляд; хоча для цього, здавалося, не було ніяких підстав. І те, що він сказав, не мало жодного зв'язку з усією попередньою розмовою:

— Скажіть мені відверто, комісаре… Ви мене підозрюєте?

— В чому?

— Ви й самі знаєте… Я хочу знати…

— У мене не більше підстав підозрювати вас, ніж будь-кого іншого… — ухильно відповів Мегре.

Почувши це, його співрозмовник аж підскочив.

— Дякую!.. Коли так, то про це треба сказати людям. Розумієте?.. Інакше моє становище буде нестерпне…

— У який банк мають подати до оплати чек?

— У «Комтуар д'ескомт».

Якась жінка котила до кладки тачку з двома великими кошиками білизни. Священик походжав по кімнаті, читаючи грубий молитовник, але комісар був певний, що він час од часу кидає в їхній бік занепокоєні погляди.

— Я скоро прийду до вас у замок.

— Скоро?

— Так, дуже скоро.

Тепер Мегре не мав жодного сумніву: Моріс де Сен-Ф'якр остаточно втратив рівновагу. Він сів у машину, як приречений. А за вікном свого будинку стояв священик і дивився, як він від'їздить.

Мегре пішов до корчми, щоб принаймні пов'язати краватку. В ту хвилину, коли він наблизився до корчми, Жан Метейє вийшов з бакалійної крамнички. Він був у пальті, накинутому просто на піжаму. Вгледівши комісара, він переможно глянув на нього.

— Вам дзвонили?

Молодик відповів досить уїдливо:

— Мій адвокат прибуває о восьмій п'ятдесят.

До нього повернулась упевненість. Яйця здалися йому недовареними; він звелів їх доварити й чекав, тарабанячи пальцями по столу.

З віконця своєї кімнати Мегре бачив двір замка, спортивну машину Моріса де Сен-Ф'якра, який, здавалося, не знав, що йому робити. Чи не хоче він піти до села пішки?

Комісар квапливо одягся і за кілька хвилин прямував уже до замка. Неподалік від церкви він здибав графа.

— Куди це ви йдете? — запитав Мегре.

— Та нікуди! І сам не знаю…

— Може, захотіли помолитися?

Граф зблід, немовби ці слова ховали в собі якийсь таємничий і жахливий зміст.

Моріс де Сен-Ф'якр не був створений для таких випробувань, хоч зовні виглядав дужою, повною сил людиною, спортсменом із залізним здоров'ям. Та той, хто добре придивився б до графа, помітив би в ньому щось тендітне.

В його руках майже не відчувалось енергії. Сен-Ф’якр, безперечно, провів безсонну ніч і тому здавався тепер украй стомленим.

— Ви вже наказали замовити жалобні повідомлення?

— Ні.

— Але ж члени вашої родини… сусідні поміщики…

Граф скипів:

— Вони все одно не приїхали б! Ви й самі це розумієте! Раніше — так! Коли ще жив мій батько… В сезон полювання в замок приїздило до тридцяти гостей одночасно, жили в нас цілими тижнями…