Жорж Сименон - Справа Сен-Ф'якрів

Це була висока, вродлива жінка. Волосся біляве, певно, фарбоване. Перехопивши допитливий погляд Мегре, вона легко перейшла на англійську мову. Граф теж відповідав їй по-англійськи.

Вона запитала, чи дістав він гроші. Той відповів, що про це вже не може бути й мови, що його мати померла і що Марії треба повернутися до Парижа, куди він незабаром теж приїде.

Це її розсмішило:

— А на які гроші? Я не маю навіть чим заплатити за таксі!

Моріс де Сен-Ф'якр ще дужче розгубився. Пронизливий голос його коханки лунав на весь замок і надавав їхній розмові скандального відтінку.

Управитель стояв у коридорі.

— Якщо ти лишаєшся тут, я також буду з тобою! — заявила Марія Васильєва.

Мегре наказав Готьє відпустити таксі й заплатити шоферові.

Безладдя дедалі посилювалося. І до того ж це було не матеріальне безладдя, що його можна якось усунути, а моральне. Воно здавалося заразливим. Навіть Готьє поступово втрачав свою звичайну рівновагу.

— Нам треба все ж таки поговорити, комісаре, — звернувся до Мегре молодий граф.

— Тільки не зараз!

І він показав йому на визивно елегантну жінку, яка походжала по бібліотеці й вітальні з таким виглядом, наче робила опис майна.

— Хто зображений на цьому безглуздому портреті, Морісе? — вигукнула вона й засміялася.

На сходах почулися чиїсь кроки. Перед очима Мегре майнула постать Жана Метейє, що встиг уже надягнути просторе пальто й тримав у руці саквояж. Метейє, мабуть, думав, що йому не дозволять піти, бо зупинився під дверима бібліотеки й чекав.

— Куди це ви зібралися?

— До корчми! З мого боку було б негідно…

Щоб здихатися коханки, Моріс де Сен-Ф'якр повів її до однієї зі спалень у правому крилі замка. Вони продовжували сперечатися — весь час англійською мовою.

— Це правда, що неможливо дістати позичку на сорок тисяч франків під заставу замка? — спитав Мегре управителя.

— Це не так просто.

— Гаразд! Однак зробіть усе можливе завтра вранці.

Комісар завагався — йти йому чи залишатися тут. Нарешті він вирішив піднятися на другий поверх, де його чекала несподіванка. Тим часом, як унизу всі безцільно метушилися, нагорі, в спальні графині де Сен-Ф'якр, було наведено бездоганний порядок.

За допомогою покоївки лікар уже спорядив небіжчицю.

Від вранішньої атмосфери — двозначної й нудотної — не зосталося й сліду. Покійниця теж, здавалося, була вже зовсім не та. Вона лежала на ліжку під балдахіном у білій нічній сорочці. На лиці в неї застиг вираз спокою й гідності.

Обіч неї горіли свічки, стояла свячена вода й самшитова гілка в чаші.

Бушардон подивився на Мегре з таким виглядом, наче запитував:

— Ну, як вам подобається? Майстерна робота, хіба ні?

Священик молився, беззвучно ворушачи губами. Він залишився біля небіжчиці, коли Мегре з лікарем пішли.

Люди порозходилися з-під церкви. Час уже було обідати.

Кілька хвилин сонце намагалося пробитися крізь хмари, але незабаром небо знову стало зеленкувато-сіре, і дерева захиталися під поривами вітру.

Жан Метейє вмостився в куточку біля вікна й машинально їв, дивлячись на безлюдну дорогу. Мегре зайняв місце у протилежному кутку корчми. Між ними сиділа родина з сусіднього села, що приїхала сюди на своєму «пікапі», прихопивши з дому запаси їжі. Марі Татен подавала їм вино.

Бідолашна Марі остаточно розгубилася й зовсім не розуміла вже, що відбувається. Звичайно, вона лише іноді здавала кімнату в мансарді якомусь робітникові, що приїжджав полагодити щось у замку або на фермах.

А тепер, крім Мегре, в неї з'явився ще один пожилець — секретар небіжчиці графині.

Вона не наважувалася нікого розпитувати. З самого ранку чула, як її відвідувачі розповідали моторошні речі. Вона почула, що говорили навіть про поліцію!

— Боюсь, що курча пересмажилося, — сказала вона, подаючи Мегре обід.

Вона сказала це тоном, яким інші висловлюють свій страх: «Ой лишенько, як страшно! І що воно робиться на світі? Рятуй мене, матінко божа!»

Комісар дивився на Марі розчулено. Вона завжди мала такий вигляд, наче її все лякає й непокоїть.

— Чи ти пам'ятаєш, Марі, про…

Марі витріщила очі. Здавалось, вона зараз підніме руку, щоб захиститися.

— … про тих жаб і про те, що було потім?

— Але ж…

— Мати послала тебе збирати гриби на лузі, по той бік ставка… А неподалік гралися троє хлопців… Вони скористалися з того, що ти на мить замислилася, й замість грибів поклали до кошика жаб… А потім, ідучи додому, ти тремтіла зі страху, бо в кошику щось ворушилося…