Віктор Тимчук - Знайти і затримати

— Заготівельником у райспоживспілці, Ричко Терентій Назарович.

— Які він мав при собі документи?

— Паспорт, військовий квиток і папірець з адресою і прізвищем того чоловіка.

— А звідкіля ваш чоловік взнав про ту хату? — запитав я.

— Вичитав на дошці оголошень.

Розповіла, що вчора чоловік пізно прийшов додому, десь близько десятої вечора; вранці вони вдвох першим автобусом вирушили з Казанівки, і в дорозі він виходив на зупинках пити пиво. Їхній син демобілізувався з армії і збирався вступати до суднобудівного інституту, тому батьки вирішили переїхати до обласного центру — все ж разом житимуть. Дарія Савівна працювала робітницею на маслозаводі, мешкала у власному будинку, годували двох кабанчиків, бичка, тримали кури, розвели бджіл — дванадцять вуликів, гарний присадибний садок, двадцять років тулили копійку до копійки.

Славно натулили, відзначив я про себе.

— …І сон мені поганий спився: зацвіла під хатою вишня, а я рихтуюся зрубати її… Ох, коли б не кляте пиво! Коли б не воно… — похитувалася жінка, і сльози струмочками текли з-під повік.

— Скільки пасків було на вашому чоловікові?

— Пасків? Один. — Вона нарешті розплющила очі, кінцем хустини витерла сльози.

Один… Безперечно, не пиво призвело до вбивства. Тут діяв зухвалий і хитрий злочинець, який, кимось зарані попереджений про приїзд Ричка, вже чекав його на автовокзалі, вислідив, убив і почепив на дверях пасок, мовляв, зайнято, щоб виграти час для втечі.

Невже власник будинку і «Волги»? Може, її не сам вчинив напад, а когось навів, намовив. Ні, він не міг передбачити, що Ричкова дружина забуде прізвище й адресу. Діяв хтось інший, тому й забрав документи. Розрахунок точний: поки. встановили б особу вбитого, вистачило б часу для втечі. Виходило, жінки вбивця не бачив. Воно й не дивно за таких обставин.

— Чоловік вам не розказував, який із себе хазяїн хати? — запитав Махов.

Дарія Савівна приклала долоню до лоба, замислилась похитуючись…

— Ніби казав… — спроквола мовила. — Еге, солідний, в окулярах. Оце і все.

— А який будинок? Скільки кімнат?

— Із силікатної цегли, під цинковою бляхою, чотири кімнати, веранда, хлів, у дворі криниця, сім соток садиби.

— А паркан? — додав я.

— Паркан?.. Не казав Терентій.

Я подумав, що за Ричком могли стежити аж із Казанівки і їхати з ним в одному автобусі. У цій події вирізьблювалась єдина чітка лінія: злочинець знав про прибуття своєї жертви. Отож, рішення пограбувати визріло у когось вчора ввечері або принаймні сьогодні вранці у місті. Стривай! А чому б не в Казанівці?

Махов оформляв протокол. Гліб зважував, аналізував здобуті відомості. І, зважаючи на його зайнятість, я запитав Ричко:

— Ви нікому не казали про купівлю будинку?

— Ні.

— А де зберігали гроші?

— Вдома.

Гліб звів на мене очі, і я зрозумів, що він збирався запитати про те ж.

— О котрій годині ви приїхали?

— П'ять хвилин на дев'яту. Терентій ще глянув на годинник, — відповіла змореним голосом.

А труп виявили о 8. 25, і аж тоді старшина повідомив. У злочинця було 10–15 хвилин і все через той пасок.

Я не покладав великої надії на перевірку у міжміських автобусах. Нападник намагався якнайшвидше втекти з місця злочину. І коли у нього є досвід, він не наважиться сісти в автобус, що з якоїсь причини міг затриматися з від'їздом. Залишалися тролейбус з маршрутом на залізничний вокзал, таксі і власна машина.

— Вам уже краще? — запитала медсестра у Ричко.

— Трохи… — Дарія Савівна приклала долоню до грудей.

А якщо злочинець викинув сумку або поклав її у свій чемодан? Викинути — навряд: великий пакунок, гроші у газеті — ненадійний сховок. Перекладати, коли в запасі лічені хвилини, — це викликати до себе підозру, потрібен спільник, щоб тримав чемодан напохваті. Так, без спільника не обійшлося. До кімнати увійшов засапаний, збуджений Яків Пазов.

— Нічого підозрілого, товаришу капітан, — доповів лейтенант. — Я навіть оглянув урни й газони навколо автовокзалу. Нема сумки, — розвів руками. — І в автобусах теж.

— Гаразд, іди в машину.

Тепер у мене зажевріла надія, що по тій сумці впізнають убивцю. Я остаточно впевнився: йому не відомо про дружину Ричка. Він переконаний, що про сумку й гроші ніхто не розповість. Нам нічого тут робити. Треба розшукати власника будинку й «Волги».

Махов звівся й відкликав мене в куток кімнати.

— Займемося, Арсене, хазяїном хати. Поки що це добрий слід, — сказав Гліб. — А там буде видно. Я трохи затримаюся тут: оформлю протоколи, ще декого допитаю.