Віктор Тимчук - Знайти і затримати

— Зараз вони нам скажуть…

Юрко теж зробив крок. Шакула люто ошкірився, стрибнув убік і спритно вихопив з кишені ножа. На лезі заграли сонячні блискітки. У мене похололо в грудях і ніби одібрало мову. Максим і Юрій, мов заворожені, дивилися на ніж.

— А це ви бачили, щиглики? — засичав Шакула. — Ну, іди, іди, хто хоробрий.

— Шакула! — крикнула Клава, аж у мене мороз побіг по спині.

Юрій наче прокинувся від того крику й метнувся назад, вхопив дрючка, на якого спирався Філон.

— Шакуло, бий їх! Ріж! Ріж! — раптом істерично з волав Філон.

Юрій замахнувся дрючком, а Максим пригнувся, мабуть, приготувався кинутись Шакулі під. ноги, коли той зненацька вихопив з-під сорочки чорний пістолет і, впевнений у своїй силі, зареготав. Я так і сіла. А хлопці наче остовпіли. Навіть Філон вибалушився на пістолет. Я — ні жива ні мертва, лише подумки приказувала: мамо, мамусю, рятуй мене…

— Ану докупи! — грізно наказав Шакула, з лиховісним усміхом граючи ножем і пістолетом. — Буду стріляти! Очкастий, кидай дрючок, а то зроблю калікою! І ти, штиблет, сідай!

— У тебе шпалер! — крикнув Філон. — Звідки?

Шакула не відповів. Юрій стискав дрючок, аж побіліли пальці. Клава скочила з колоди й метнулася до Юрія і Максима, взяла їх за руки й потягла за собою.

— Сідайте, сідайте… — злякано лементіла. — Він може… Ви його не знаєте…

Хлопці подалися за Клавою і сіли на колоді. На них переможно дивився Шакула. Ми ще не могли тверезо осмислити, в яку халепу втрапили. Шакула, ліньки похитуючись, підступив до Максима й приставив ножа до горла.

— Не рипайся, Максику, зі мною жарти погані. Заводь, повезеш нас. Ферштейн?

— Я… я не повезу.

— Полоскочи йому селезінку, — підказав Філон.

Шакула злегка натис на ніж, і на шкірі виступила цятка крові. Сполотнілий Максим відхилив голову, лапнув себе за шию, побачив на пальцях кров і аж захитався…

— Ага, не подобається, — зловтішався Шакула. — Ну! І ти, Маринко, поїдеш.

— Не їдьте! Не їдьте! — закричав Юрій.

Я чула, як йому пошепки мовила Клава:

— Мовчи, Юро, вони завезуть, а потім у міліцію…

Максим і я звелися, рушили до мотоциклів. Ноги у мене ніби ватяні. Я… я боялася, щоб раптом Макс не дременув, бо тоді… тоді вистрілить у мене. Шакула однією рукою допомагав піднятися Філону і водночас пильнував кожний наш крок і порух, тримаючи пістолет напоготові. Філон ступив і присів, заойкав.

— Не можу, — опустився на землю. — Не втримаюсь…

— Ша, не розпускай нюні, щось придумаю, — і Шакула наказав нам: — Ану, назад! Докупи!

Ми вернулися до своїх, сіли на колоду. Шакула нахилився до Філона. Той щось йому зашепотів, а потім Шакула почав оглядати його ногу. Нараз вхопив за ступню й різко смикнув, аж Філон заверещав.

— Ну, тепер через десять хвилин пострибаєш, — задоволено мовив. — Моя баба теж вправляла кістки.

— Господи, як втекти од них?! — я ледве не заплакала.

— Давайте разом несподівано кинемось на них і… — заговорив Юрій, стискуючи кулаки.

— Захотів кулю в лоб? Не дурій, заспокойся, — остудив Юрка Максим. — Наберіться терпіння. Вони все одно підуть.

— Клаво, хто вони? — запитала лагідно я.

— Ох, не питай, Марино, не питай…

— Клаво, скажи! — роздратовано випалив Максим.

— Що казати? Що? Чого ви лізете мені в душу? Не чіпляйтеся до мене! Не чіпляйтесь!.. — Клава відвернулась і тихо заплакала.

Справді, навіщо допитуватись? Хіба й без того не було зрозуміло, хто ті двоє? Я здогадалася: Клава знала їх раніше, а з Філоном щось її зв'язувало і, напевне, більше, ніж знайомство. У цій ситуації Максим, звичайно, почувався ошуканим і ображеним. До того ж нас гнітило почуття безпомічності й страху перед озброєним Шакулою. Що він бандит, я не сумнівалась. І затримати ми їх не могли, і сподіватися на допомогу теж. Аби не сталося чогось гіршого — ось про що я думала. Філон мені здавався, не таким лихим, як його напарник. А може, через вивих він менше збиткувався над нами?

— Ні, я так не можу! Не можу! — Юрій раптом встав і пішов на Шакулу. — Тут за нас проливали кров, гинули партизани, а ви!..

Шакула наставив ножа і чекав Юрія з блюзнірською посмішкою, присадкуватий, наче ведмідь, а Юра скидався на підлітка, що у відчаї, не тямлячи себе, кинувся на хижого звіра.

— Стій, Юро, стій, — змучено сказала Клава.

Юрій наткнувся грудьми на ніж і зупинився. На його білій тенісці зачервоніла плямка. Шакула відскочив убік і схопив Юрія за руку, різким рухом заломив її за спину. Пручаючись, Юрко гукав: