Вікторія Андрусів - Вагон №13

– Причиною демонстрації став факт, що прем’єр – міністр держави несподівано для всієї країни повідомив про припинення підготовки до підписання угоди про Асоціацію з Європейським Союзом. Несподіваним воно стало після року публічної і в загальному результативної підготовки до цієї угоди…Президент безліч разів заявляв, що угода буде підписана за будь-яких обставин. Євросоюз вимагав від України виконання двадцяти однієї умови для Асоціації. Україна виконала дев’ятнадцять, залишивши невирішеним питання Юлії Тимошенко.

Звільнення ув’язненої загрожує президенту втратою влади, з чим і пов'язують припинення підготовки до Асоціації не з економічних, а з політичних причин. Кількість людей на майдані збільшується з кожною годиною. Народ прибуває з різних куточків країни й налаштований рішуче. Здебільшого це – студенти, які прагнуть відкритого спілкування з Європою, а саме отримати можливість здобувати освіту й роботу за межами країни. Варто додати, що рівень безробіття у країні складає на сьогодні…

. – Так ось воно що! Ось чому Михайло підірвався спозаранку і помчав на роботу! І справа найвірогідніше не у саміті… Коли Михайло забуває пов’язати краватку, значить справді смаженим пахне… У нього нюх розвинений більш, аніж у мисливського вартового пса. – Тоня цілком забула, що за хвилю до того збиралася ще трохи поманіжитися у ліжку. Вслухалася до кожного слова, яке викочувалося горошинами, немов реперський речитатив, з уст зосередженої дикторки. Тоня не була байдужою до політики, позаяк частенько телевізор складав єдине її оточення. Часом забувалася і навіть примудрялася з ним розмовляти. Всотувала у себе, немов губка, інформацію найрізноманітнішого штибу. Відтак, завдяки телевізору скидалася на інтелектуально підкуту, зрідка супроводжуючи чоловіка на робочі корпоративи.

Наразі Тоня переживала шок. Про те, що у країні точиться неспокій, знала. Проте, відвертий бунт – це вже занадто… Витягла з-попід ковдри пульт і взялася клацати кнопками – на всіх каналах віщували те саме. І Тоня раптово збагнула: у країні справді назріла біда.

Вимкнувши телевізор, потягнулася до телефону, що валявся обабіч ліжка. А що, як подзвонити Михайлові – нехай все роз’яснить. Однак вчасно спохопилася – напевно це його роздратує. Підвелася, накинула на точені плечі пенюар і, підійшовши до вікна, вдивлялася у ранкову осінню сірість… Незабаром – зима, і так хочеться, аби вся прилегла до будинку територія тішила око зеленню цілий рік. Згадала про ландшафтного дизайнера й про вантажівку, яка вже незабаром доставить за замовленою адресою справжній скарб – туї, кіпариси та безліч невідомих їй вічнозелених екзотичних насаджень, що тішитимуть око навіть тоді, коли все навколо вкриється снігом. Вдома бо, у селі, звідки родом, саджали здебільшого картоплю, кукурудзу та пасолю. Екзотикою від цього не пахло. А тепер вона вчиться бути естетом… То й що, як у державі неспокій? У неї є питання набагато важливіші й потребуючі термінового вирішення… Й до чого тут Євросоюз? За що вболівають оті бідолахи, що товчуться наразі на майдані? За безвізовий перетин кордону і тим самим спрощення виїзду на заробітки? Їх з Михайлом подібні проблеми не торкаються – у верхній шухлядці важкого дубового трюмо мирно спочивають дві синенькі книжечки з довготривалими закордонними візами, які, немов чарівна паличка, відчиняють щоразу ворота у великий світ… А ті, що на майдані… Навіщо їм Європа? Адже окрім усунення перешкод для пересування світом ще треба володіти коштами для того самого пересування… Тоня розмірковувала отак сама до себе, а сама тим часом наводила перед величезним, гаптованим позолотою на крайках люстром легенький ранковий макіяж. Вдивлялася до рис обличчя, підправляла пінцетом брівки, втирала у оксамитову шкіру крем, перебираючи пальчиками на чолі й щоках, немов по клавіатурі. Вона й справді надто змінилася за десяток років міського життя. Й те, що раніше називалося миловидністю й периферійною відкритістю, тепер, завдяки вправним рукам косметологів, перетворилося у зрілу вишуканість та шарм.

Задзеленчав дзвоник. Неохоче перевела погляд від власного відображення до монітора відео камери – їх у будинку вмонтовано чимало. Там бовванів незнайомий чоловік у поношеному кашкеті та у гумових чоботах. Він широко й привітно всміхався – вочевидь події, про які зранку говорилося у новинах, його також не займали.

– Прибула розсада із зеленгоспу. – Коротко відрапортував, прикипівши до екрана, неначе очікував взріти там опонента. Тоні стало смішно. Перемкнувши на іншу кнопку, дала розпорядження вартовому.