Світлана Талан - Просто гра

– Гм! – жінка поклала виделку, виструнчилася й подивилася юнакові в очі. – Хлопче…

– Мене звати Ілля, – нагадав він, витримавши її погляд.

– Ілле, розкажіть про себе, – попросила Алла Володимирівна. – Ви десь навчаєтесь?

– Ні.

– А наша Наталія ще вчиться у виші. Ви це знали?

– Так, звичайно!

– Ви що закінчили? Який вищий учбовий заклад?

– Я навчався в училищі. За професією я автослюсар, маю права водія категорій «В» і «С».

– О! У вас є автівка!

– На жаль, ні… Поки що ні.

– Ілле, де ви працюєте?

– В автомайстерні.

– У власній?! – нібито здивовано спитала жінка.

– Ні, я працюю на господаря.

– Сумно. Зараз такий час, що кожен, хто бажає, може вибитися в люди, – зауважила мати Наталії, акцентувавши на слові «бажає».

– Згоден з вами, але для того, щоб розпочати свою справу, потрібен стартовий капітал, якого я не маю.

– Шкода, – зітхнула Алла Володимирівна. – На ваш погляд, де його беруть інші?

– Найчастіше в родичів позичають або в близьких друзів. На жаль, у мене таких грошовитих знайомих немає.

– Якщо є бажання, люди кооперуються, разом починають вести бізнес, але ви, юначе, певно, не горіли таким бажанням, – промовила жінка. – Відпрацювати робочий день – і додому на диванчик. Так, звісно, легше, однак це ваш вибір. Мене ж цікавить, куди ви приведете молоду дружину. Де будете жити?

– У нас, – відповів Ілля.

– У вас – це де?

– У нас двокімнатна квартира. В одній кімнаті житиме брат із мамою. В іншій – ми з Наталією.

– Так, мамо! Ми будемо жити в окремій кімнаті! – озвалася дівчина, яка досі мовчала.

– Батька, як я розумію, у вас немає? – поцікавилася Алла Володимирівна.

– Він загинув, – пояснив юнак, – нас мама сама піднімала.

– Тож я так розумію, що ви живете в скруті?

– Так більшість зараз живуть.

– Але ж Ната звикла жити не так, – сказала жінка, поглянувши на доньку. – Упевнена, що від життя, яке ви їй пропонуєте, вона за місяць втече і повернеться додому.

– Мамо, як ти не розумієш?! – вигукнула дівчина. – Ми кохаємо одне одного, а справжні почуття спроможні здолати будь-які труднощі!

– Але не злидні, – стиха промовила жінка. – Як же навчання, Наточко?

– Я не покину навчання! – впевнено заявила дівчина.

– Я маю дати відповідь? – задумливо промовила Алла Володимирівна. – Без чоловіка я не приймаю рішень, хоча, як я розумію, ви хочете почути мою думку?

– Так! – в один голос вигукнули Ілля та Наталія.

– Я зроблю все, щоб цього шлюбу не було! – чітко карбуючи кожне слово, промовила жінка і підвелася.

– Усе з вами ясно! – Ілля почервонів, підхопився з місця і поспішив на вихід.

– Іллечко! – Наталія збиралася бігти за коханим, щоб його зупинити, але мати схопила її за руку й притримала.

– Нехай біжить, – сказала вона, – а ти сядь, заспокойся.

– Як я можу бути спокійною?! Мамо, ти руйнуєш моє життя! Я щаслива, а ти…!

– У чому твоє щастя, доню?! З ким? З голодранцем?! Він не може і не хоче заробляти, і ти все життя будеш жити в злиднях! Мине місяць, і ти мені «спасибі» скажеш!

– Мамо, невже ти не хочеш радіти онукам?! – Наталія висмикнула руку, а в її очах забриніли сльози.

– Та хай вони горять у пеклі, ті онуки! – крикнула розлючена жінка.

– Як?… Як ти можеш, мамо? – губи Наталії тремтіли, по щоках котилися горошини сліз. – Я ж вагітна!

– Ти… Ти вагітна? – жінка здивовано дивилася на доньку. – Тобто…?

– Так! Так! Я чекаю дитину, і вона від Ілька! – зойкнула дівчина.

Вона розплакалася й побігла до своєї кімнати. Алла Володимирівна чула, як повернувся ключ у замку, але заспокоювати доньку не спішила.

«Виплачеться – і тоді поговорю з нею», – вирішила жінка.

– Що нам робити, Пашо? – запитала стиха Алла Володимирівна свого чоловіка, розповівши про візит Іллі.

– Цього шлюбу не буде! – впевнено промовив Павло Ігнатович, сьорбнувши гарячого чаю.

– Але ж вона вагітна! – промовила жінка в розпачі. – Як? Як могла наша дівчинка клюнути на того хлопця?! Ну обличчям він гарний, але з лиця води не пити!

– Вагітна чи ні, ще невідомо, потрібно відвести її до лікаря.

– Вважаєш, потрібний огляд гінеколога?

– Я припускаю, що вона могла вигадати вагітність, щоб бути з тим… Як його?

– Ілля.

– Могла вигадати, а могла й помилитися, – задумливо промовила жінка. – Чим вона думала? Про інститут забула напевно, та й молоденька ще.

– А той Ілля не промах! Вирішив із грязі в князі? Не вийде!

– Але ж ми не хочемо, щоб вона зробила аборт?