Світлана Талан - Просто гра

«Годинник ситуацію не врятує, – подумала Наталія, – потрібно міняти весь гардероб, починаючи від джинсового одягу й закінчуючи модними кросівками фірми «Adidas». Усе це буде, але не зараз».

Щойно фільм завершився, Ілля полегшено зітхнув і почав швидко прощатися. Наталія бачила, що у великому будинку із сучасними меблями хлопцеві було неручно.

– Я проведу тебе, – сказала Наталія. – У суботу сходимо на дискотеку?

– Авжеж! – охоче погодився юнак.

Уже на порозі вони зустріли матір Наталії, яка повернулася додому.

– Доброго дня! – привітався Ілля.

Наталія помітила, як зарожевіли кінчики його вух.

– Мамо, познайомся, це – Ілля! – сказала Наталія.

– Алла Володимирівна, – відрекомендувалась жінка, кинувши оцінний погляд на юнака.

– Дуже приємно, – промимрив Ілля й поспішив до виходу.

Наталія провела Іллю на подвір’я.

– У мене батьки хороші, – сказала йому дівчина. – Упевнена, що ти їм сподобаєшся!

– Якби ж то, – зітхнув він, згадавши охайну жінку з високою зачіскою, від якої пахло дорогими парфумами.

Після того як Ілля побував у будинку, де жила Наталія з батьками, хлопець занепав духом. Лише тоді він зрозумів, яка між ними прірва. Він щиро кохав дівчину, був впевнений, що вони одружаться, але великий будинок повернув його на грішну землю, де він ледь-ледь зводив кінці з кінцями, а Наталія розкошувала й мала все, що забажає.

«Що я їй можу дати?» – гризла його думка.

Батько Іллі загинув десять років тому – його збила автівка, коли повертався з нічної зміни. Відтоді хлопець став опорою матері та молодшому брату. Після школи пішов навчатися у ПТУ на автослюсаря, закінчив курси водіїв, хоча навчався добре. Йому пощастило – вдалося влаштуватися на роботу в автомайстерню, хоча й за мізерну зарплату. Мати ходила на роботу, але зарплату то затримували на кілька місяців, то видавали частинами. Грошей, які Ілля заробляв, вистачало хіба що на скромне харчування та на те, щоб кілька разів на місяць зводити свою дівчину в кіно. Квіти він Наталії не міг купити, тому перед зустріччю доводилося красти на клумбі. Важче було взимку, але тут виручала його хрещена: у неї знайома торгувала квітами на ринку, тож іноді могла з великою знижкою продати квіти, які уже були на межі загибелі.

Ілля намагався знайти десь підробіток на ніч, але марно. Минулого літа він з матір’ю їздив у найближче село, і там їм пощастило купити в стареньких кілька кошиків полуниці. Вони продали ягоди на ринку й виручили трохи грошей, за які того ж дня придбали одяг та взуття брату, який ріс, як на дріжджах. Не раз Ілля задумувався про те, що було б добре стати підприємцем, розпочати свою справу, але потрібний був початковий капітал. Де його взяти, він не знав, натомість кілька його друзів вже встигли стати на ноги, торгуючи на ринку.

В Іллі все валилося з рук, коли він думав про те, що Наталії можна було б і зараз освідчитися, але де взяти гроші хоча б на обручки та на весілля? Голова ломилася від думок, і ввечері після роботи він повертався додому геть розбитий. До всього цього додалася нова проблема: господар майстерні не видав зарплату за тиждень, а завтра субота, і він пообіцяв Наталі піти з нею на дискотеку.

– Мамо, ти можеш мені дати трохи грошей? – звернувся Ілля до матері, коли сів вечеряти.

На вечерю лише смажена на олії картопля та порізаний на четвертинки огірок. Хотів їсти, як собака, а сів – і в глотку нічого не лізе.

– А ти не отримав зарплату? – запитала жінка.

– Ні. Мені на завтра потрібно, я обіцяв Наталії піти з нею на дискотеку.

– Можу дати, але тоді не дотягнемо до моєї зарплати.

– Я віддам наступного тижня, випрошу в господаря, – пообіцяв Ілля.

– Синку, то, звичайно, не моя справа, – промовила обережно жінка, сідаючи навпроти сина, – Наталія дуже гарна дівчина, але ж ти розумієш, що вона не нашого поля ягода? Хто ми і хто вона? Небо і земля!

– Мамо! І ти туди ж! – образився Ілля і кинув виделку на стіл. – Дякую! Наївся по саме горло!

Наталії наснилися жахіття. Вона бачила Іллю, хотіла до нього підійти, але ноги виявилися важкими, стопудовими. Вона кликала його, а хлопець дивився на неї з ненавистю і потроху віддалявся. Наталії вдалося зрушити з місця – і вона побігла. Ілля віддалявся все далі, вона ж не помітила тріщини в землі, ще крок – і зірвалася, полетіла в темну прірву.

– Іллечко, допоможи! – крикнула вона, розуміючи, що лише він її може врятувати, натомість почула тільки сміх, неприродний, з нотками знущання.