Олексій Волков - Переможець отримає все

— А, я зараз тебе навчу прати…

Віджимання знову проводилося «до втрати пульсу», а коли Віктор зрозумів, що, опустившись на зігнуті руки до підлоги, більше піднятися не зможе, несподівано побачив носок сержантового чобота перед очима. Команду зігнути руки він проігнорував.

Хтось натиснув зверху, і він вкарбувався-таки носом у цей чобіт.

— Що ти робив з моїм ХБ? — не вгавав сержант, коли Віктор випростався на тремтячих ногах.

— Мив парашу, — відповів той майже по складах. — Ви ж не дали ганчірки…

Удар у щелепу затьмарив його свідомість. Він не був надто сильним, але в голові зразу ж запаморочилося, а в очах з’явилася пелена, що помалу почала розсіюватися. А навколо вже зібралося вдосталь глядачів, які не проти були розважитися. Коли ж в очах розвиднілося, а сержант глянув кудись убік, ловлячи сказане кимось, Віктор коротко та, як самому здалося, сильно вдарив в обличчя, цілячи під око. Ляснуло доволі смачно, проте Карпов не впав і навіть не дуже хитнувся, лише розкрив рота від несподіванки, а наступної миті для Віктора все потонуло у цілковитій темряві.

У строю командир взводу лейтенант Мурадян похмуро підійшов до Віктора й запитав, що в нього з обличчям.

— Упав, — відповів той.

Форму ввечері йому дали прати знову, причому Карпов грозився, що якщо хоч комусь із «дідів» вдасться після цього щось «занюхати», Віктор не дослужить до «фазана».

Казарма заспокоїлася. Віктор сперся руками на вмивальник. Долоні пекли, ноги підкошувалися, щелепа боліла. Та що — щелепа… Здавалося, на всьому тілі немає жодного живого місця. Він лише на кілька секунд дозволив собі заплющити очі. Потім узяв швабру, намотав на неї труси, зверху ХБ і, зануривши все це у відро, «повіз» по смердючій підлозі.

Сержант Карпов волав не своїм голосом, а всі, хто чим був зайнятий, покидали справи, передбачаючи стати свідками подій, значно цікавіших за вчорашні. Тепер уже «духа» не довелося довго шукати. Сержант бив виключно в живіт, дбаючи про те, щоб на тілі Віктора лишалося якнайменше слідів. Той лише затулявся, хапаючи ротом повітря й напружуючи прес, який слабшав з кожним наступним ударом. Отямився Віктор на підлозі. Вдихнути ніяк не вдавалося, і він робив це лише губами, розуміючи, що так собі не зарадить. Усі продовжували стояти навколо них, сиплячи приколами. Нарешті вдалося. Один раз. А далі вже пішло легше. Скоро він стояв на одному коліні, а потім і на ногах. Дихання більше не перехоплювало.

— Ну што, хахол? Ану встать!!!

Кулак Віктора описав дугу, але не потрапив у ціль, адже цього разу його «дід» не ловив гав. Удар було блоковано, й дихання знову забракло. Довелося сісти навпочіпки. Підвівся нескоро й одразу отримав ще кілька болючих стусанів — цього разу по ногах. А за кілька хвилин зробив ще одну спробу дістати обличчя Карпова. Це було неможливо. При всьому бажанні. Довелося лише стояти, затуляючись і ловлячи нові й нові удари. Забаву скінчив сигнал шикуватися.

Сержант Карпов був зайнятий важливою справою — вирізав з шинельної тканини викройку для свого «дембельського» альбома, який значно відставав від темпів його просування до «дембеля». Таку важливу справу не хотілося довіряти комусь і, висолопивши язика, він завзято працював не надто гострими ножицями. Ніхто не озвався до нього, навіть його друзі, навіть ті, хто бачили, що Віктор рішуче, по прямій, кульгаючи, просувається до нього. Він не одразу зрозумів, що сталося, коли від удару в ліве вухо задзвеніло в голові й взялися паволокою очі. У цей удар було вкладено все, що залишалося у Віктора на той час. Шинель та ножиці випали з рук Карпова, а сам він ще й гупнувся потилицею об верхнє ліжко, намагаючись підвестися. Віктор стояв за кілька кроків у глухій обороні, розуміючи, що захиститися, звісно, не вдасться, а навколо цієї миті більше ніхто ні про що не думає.

На ліжко його у прямому розумінні висадили. Цього вечора форму Карпова прав інший «дух», адже Віктор фізично не міг цього зробити. А можливо, сержант Карпов зрозумів, що після ще одного використання не за призначенням її доведеться просто викинути.

Ніч розірвалася гуркотом та жахливими криками й лайкою. Солдати, перемучені за день, прокидалися, зіскакували з ліжок, і скоро майже всі зібралися в епіцентрі нічної події. Карпов сидів на своєму ліжку в трусах і намагався зупинити кровотечу з носа. А звідти юшило і юшило. Ніс скривився набік і опухав просто на очах. Сержант кліпав, задирав голову догори, ковтаючи власну кров, і був цієї миті повністю безпорадним.