Стіґ Ларссон - Чоловіки, що ненавидять жінок

— Чому?

— Наш батько — божевільний. Це достатнє пояснення?

— Але ти ж залишилася.

— Я і Бірґер, мій брат.

— Це котрий політик?

— Знущаєшся? Бірґер старший за нас із Анітою. Ми ніколи не були особливо близькі. У власних очах він надзвичайно значний політик, якому світить місце в риксдагу або міністерська посада, якщо праві прийдуть до влади. Насправді ж він посередній муніципальний радник у глушині, і схоже, що далі цього його кар’єра не піде.

— Що мені подобається в родині Ванґер, так це те, що всі одне одного не люблять.

— Не зовсім так. Я дуже добре ставлюся до Мартіна і Хенріка. І завжди охоче спілкуюся із сестрою, хоч ми не дуже часто зустрічаємося. Я терпіти не можу Ізабеллу і не дуже люблю Олександра. А з батьком ми не розмовляємо. Виходить приблизно п’ятдесят на п’ятдесят. Бірґер… гм, швидше він пихатий дурень, ніж погана людина. Але я розумію, що ти хочеш сказати. Дивися на це так: члени клану Ванґерів дуже рано набувають манери говорити навпрост. Ми говоримо те, що думаємо.

— Так, я помітив, що ви дієте досить рішуче. — Мікаель простягнув руку і торкнувся її грудей. — Не встиг я пробути тут і п’ятнадцяти хвилин, як ти на мене напала.

— Чесно кажучи, я роздумувала над тим, який ти в ліжку, з нашої першої зустрічі. І мені здалося, що варто було б перевірити це на ділі.

Уперше в житті Лісбет Саландер відчувала сильну потребу з ким-небудь порадитися. Проте для того, щоб попросити поради, треба було комусь довіритися, а це означало, що вона повинна розкрити всі карти і розповісти про свої таємниці. Але кому їй розповідати? Вона просто не вміла спілкуватися з іншими людьми.

Ставлячи подумки галочки в адресній книжці, Лісбет Саландер налічила десятьох людей, котрих у якомусь сенсі могла назвати своїми знайомими. Це якщо брати по максимуму.

Можна було поговорити з Чумою, що посідав досить міцне місце в її житті. Проте він напевно не був другом і був найпослідущою людиною, хто міг би допомогти у вирішенні її проблеми. Це не варіант.

Сексуальний досвід Лісбет Саландер був не таким скромним, як вона його змалювала адвокатові Б’юрману. Щоправда, секс завжди (або, в усякому разі, досить часто) відбувався за її ініціативою і на її умовах. Якщо підрахувати, то вийде, що починаючи з п’ятнадцятилітнього віку в неї було з півсотні партнерів. У середньому по п’ять партнерів на рік — цілком нормально для самотньої дівчини, яка з роками почала розглядати секс як спосіб приємно провести час.

Проте переважна більшість цих зв’язків випали на період майже двох років у самому кінці підліткового віку, у ті бурхливі роки, коли їй якраз слід було б здобути самостійність. Тоді Лісбет Саландер була на роздоріжжі, по суті пустивши життя на самоплив, і її майбутнє цілком могло вилитися ще в одну серію журнальних записів про наркотики, алкоголь і поміщення до різних лікарень. Але з того часу, як їй сповнилося двадцять і вона почала працювати в «Мілтон сек’юриті», Лісбет Саландер значно порозумнішала і — як сама вважала — розібралася в своєму житті.

Їй більше не доводилося догоджати кому-небудь, хто замовляв їй у барі три кухлі пива, і поява вдома п’яниці, що ледве знав її на ім’я, нітрохи не робила її дорослішою у власних очах. В останній рік у неї був один-єдиний постійний сексуальний партнер, і вона навряд чи відповідала запису в журналі про неї як про людину, яка з сімнадцяти років живе безладним статевим життям.

Крім цього, нерідко вона кохалася з ким-небудь із збірної компанії друзів, до якої вона взагалі-то не належала, але де її визнавали, позаяк вона знала Сіллу Нурен. Лісбет Саландер зустрілася з Сіллою в дев’ятнадцять років, коли на настійну вимогу Хольгера Пальмґрена намагалася отримати потрібні для атестата оцінки в школі для дорослих. У Сілли було синьо-червоне волосся з окремими чорними пасмами, чорні шкіряні брюки, кільце в носі і стільки ж заклепок на поясі, як у самої Лісбет. На першому уроці вони з підозрою витріщалися одна на одну.

З якоїсь не зовсім зрозумілої для Лісбет причини вони почали спілкуватися. Дружити з Лісбет було далеко не просто, особливо в ті роки, але Сілла ігнорувала її мовчання і тягала з собою по барах. Через неї Лісбет стала членом групи «Персти диявола», яка спершу об’єднувала чотирьох дівчат з передмістя, що любили хард-рок, а десятьма роками пізніше перетворилася на більшу компанію, яка по вівторках зустрічалася в кафе «Вітряк», щоб полихословити про хлопців, обговорити фемінізм, пентаграми, музику і політиків і вволю відтягтися пивом середньої міцності. Вони цілком виправдували свою назву.