Стіґ Ларссон - Чоловіки, що ненавидять жінок

Потрібно було виконати лише одну умову. Адвокат Б’юрман повинен умерти так, щоб його смерть ніяк не можна було пов’язати з нею самою. Те, що їй доведеться фігурувати в майбутньому поліцейському розслідуванні, вона вважала більш чи менш неминучим: коли вивчатимуть діяльність Б’юрмана, її ім’я рано чи пізно виникне. Проте вона була лише одним з цілої низки його нинішніх і колишніх клієнтів і зустрічалася з ним усього кілька разів, і якщо тільки сам Б’юрман не записав у себе в щоденнику, що присилував її робити йому міньєт — а це здавалося їй малоймовірним, — то мотиву вбивати його в неї не було. Не повинно бути ані найменших доказів, що його смерть якось пов’язана з клієнтами; є колишні подруги, родичі, випадкові знайомі, колеги тощо. Трапляється навіть те, що зазвичай називають хуліганським нападом, коли злочинець і жертва один одного взагалі не знають.

Якщо про неї зайде мова, то з’ясується, що вона всього лише безпорадна недієздатна дівчина з документами про розумову неповноцінність. Отже, було б дуже добре, якби Б’юрмана вбили таким складним способом, що розумово відсталу дівчину ніяк не можна було б у цьому запідозрити.

Стрілецьку зброю вона відкинула відразу. Роздобути її не становило б для неї великих труднощів, але поліція якраз дуже добре вміє розбиратися в справах, що стосуються зброї, і таким чином зможе напасти на її слід.

Вона подумала про ніж, який можна було б купити в найближчій господарчій крамниці, але відкинула і його. Навіть якщо вона раптово прийде і встромить ножа йому в спину, немає жодної гарантії, що він помре відразу й мовчки чи що помре взагалі. А значить, може зчинитися галас, який приверне увагу, і на її одязі може залишитися кров, що загрожує стати вагомим доказом її участі.

Вона навіть подумувала про яку-небудь бомбу, але це здавалося занадто складним. Виготовити бомбу самій не проблема — в Інтернеті повно посібників з виробництва найсмертоносніших знарядь. Проте вибуховий пристрій важко встановити так, щоб не наражати на ризик невинних людей, які випадково опинилися поблизу. Крім того, знов-таки немає гарантії, що він дійсно загине.

Задзвонив телефон.

— Вітаю, Лісбет, це Драґан. У мене є для тебе робота.

— У мене немає часу.

— Це важливо.

— Я зайнята, — сказала вона і поклала слухавку.

Врешті-решт вона зупинилася на несподіваному варіанті — отрута. Ця ідея спочатку здивувала її саму, але, коли уважніше глянула, Лісбет визнала її найкращою.

Кілька діб Лісбет Саландер провела, прочісуючи Інтернет у пошуках підходящої отрути. Вибір виявився великим. Наприклад, можна взяти одну з найбільш смертельних отрут, відомих науці, — ціаністий водень, який частіше називають синильною кислотою.

Ціаністий водень використовується як компонент у деяких хімічних виробництвах, наприклад для виготовлення фарбників. Щоб убити людину, досить кількох міліграмів; один літр у резервуарі води цілком може знищити середнього розміру місто.

Із зрозумілих причин таку смертоносну речовину тримають за сімома замками. Проте якщо політичний фанатик, що замислив убивство, не може зайти до найближчої аптеки і попросити десять мілілітрів ціаністого водню, то виготовити цю отруту на звичайній кухні можна майже в необмежених кількостях. Потрібне лише немудре лабораторне устаткування, що продається у складі дитячих хімічних наборів за дві-три сотні крон, та кілька інгредієнтів, які легко знайти серед звичайних господарчих товарів. Інструкція щодо виготовлення лежить в Інтернеті.

Іншим варіантом був нікотин. З одного блока сигарет можна добути достатню кількість міліграмів, а потім зварити сироп. Ще кращою речовиною, щоправда складнішою у виробництві, є сульфат нікотину, що має властивість вбиратися через шкіру; тобто досить надіти гумові рукавички, наповнити водяний пістолет і вистрілити адвокатові Б’юрману в лице. Протягом двадцяти секунд він утратить свідомість, а за кілька хвилин помре.

До цього моменту Лісбет Саландер уявлення не мала про те, що так багато звичайнісіньких речей з найближчої крамниці побутової хімії можна обернути в смертоносну зброю. Присвятивши кілька днів вивченню цієї теми, вона переконалася, що нема ніяких особливих технічних перешкод для того, щоб розібратися з опікуном в найкоротші строки.

Залишалися тільки дві проблеми: смерть Б’юрмана не дасть їй змоги розпоряджатися своїм життям самій і немає ніяких гарантій, що Б’юрманів наступник не виявиться у сто разів гіршим.