Стіґ Ларссон - Чоловіки, що ненавидять жінок

— Незручно? — спитав він.

— Так, — відповів Мікаель.

— Сам винен. Треба було їхати додому.

— Чому ти вбиваєш?

— Це мій вибір. Ми з тобою могли б обговорювати моральні та інтелектуальні аспекти моїх дій цілу ніч, але факт залишається фактом. Спробуй поглянути на це так: людина являє собою оболонку зі шкіри, яка утримує на місцях клітини, кров і хімічні компоненти. Одиниці потрапляють в історичні книги. Більшість же гинуть і безслідно зникають.

— Ти вбиваєш жінок.

— Ми, хто вбиває заради насолоди, — адже таке хобі є не тільки у мене — живемо повноцінним життям.

— Але навіщо Харієт? Власну сестру?

Обличчя Мартіна Ванґера раптом змінилося. Він одним стрибком опинився біля Мікаеля і схопив його за волосся:

— Що з нею трапилося?

— Що ти хочеш сказати? — насилу вимовив Мікаель.

Він спробував повернути голову, аби зменшити біль коло коренів волосся. Ланцюг кругом шиї відразу натягнувся.

— Ви із Саландер. До чого ви прийшли?

— Відпусти мене. Ми ж розмовляємо.

Мартін Ванґер відпустив його чуба і всівся перед Мікаелем, схрестивши ноги. Зненацька у нього в руках з’явився ніж. Він приставив кінчик леза до шкіри прямо під оком бранця. Мікаель змусив себе не опустити очей під його поглядом.

— Що, чорт забирай, з нею трапилось?

— Я не розумію. Я думав, це ти її вбив.

Мартін Ванґер довго дивився на Мікаеля, потім устав і почав походжати по кімнаті, поринувши у задуму. Тоді кинув ніж додолу, засміявся і повернувся до Мікаеля:

— Харієт, Харієт, вічно ця Харієт. Ми намагалися… розмовляти з нею. Готфрід намагався її вчити. Ми думали, що вона одна з нас і змириться зі своїм обов’язком, але вона виявилася всього лише звичайною… лярвою. Я вважав, що тримаю її під контролем, але вона збиралася розповісти Хенрікові, і я зрозумів, що не можу їй довіряти. Рано чи пізно вона б усе про мене розповіла.

— Ти вбив її.

— Я хотів її вбити. Я збирався це зробити, але запізнився. Мені було не перебратися через міст.

Мікаелів мозок намагався засвоїти цю інформацію, але виникало таке відчуття, ніби вистрибує табличка з текстом: «Information overload». [59] Інформаційне перевантаження (англ.). Мартін Ванґер не знав, що сталося з його сестрою.

Раптом Мартін Ванґер вийняв з піджака мобільний телефон, подивився на дисплей і поклав телефон поряд із стільцем.

— Пора з цим закінчувати. Мені треба встигнути ще зайнятися твоєю стервом-анорексичкою.

Він відімкнув шафу, дістав вузький шкіряний ремінь і начепив його, немов зашморг, Мікаелеві на шию. Потім відщепнув ланцюг, яким Мікаель був прив'язаний до підлоги, підняв його на ноги і штовхнув до стіни. Він протягнув ремінь у кільце над головою Мікаеля і затягнув так, що тому довелося стати навшпиньки.

— Не дуже туго? Дихати можеш? — Він ослабив ремінь на якийсь сантиметр і пристебнув його кінець до стіни. — Я не хочу, щоб ти відразу задихнувся.

Зашморг так сильно врізався Мікаелеві в горло, що він не мав сили що-небудь відповісти. Мартін Ванґер його уважно оглянув.

Враз він розстебнув на Мікаелеві штани і стягнув їх разом з трусами. Коли він стягував штани, Мікаель на мить втратив точку опертя і повис на зашморгу, але потім його пальці знов торкнулися підлоги. Мартін Ванґер пішов до шафи і приніс ножиці. Він розрізав футболку бранця і кинув обрізки в купу. Потім став трохи віддалік і оглянув свою жертву.

— Хлопців у мене тут ще не було, — сказав Мартін Ванґер серйозним голосом. — Я ніколи не торкався до іншого чоловіка… за винятком батька. Це було моїм обов'язком.

У скронях у Мікаеля гупало. Він не міг перенести вагу тіла на ступні, не задушившись. Він спробував ухопитися пальцями за бетонну стіну позаду, але зачепитися було ні за що.

— Пора, — сказав Мартін Ванґер.

Він поклав руку на ремінь і натиснув. Мікаель відчув, як зашморг відразу ж глибше уп’явся йому в горло.

— Мене завжди цікавило, які чоловіки на смак.

Він натиснув на ремінь дужче і, несподівано нагнувшись, поцілував Мікаеля в губи. І тієї ж самої миті в кімнаті пролунав холодний голос:

— Ей ти, козел поганий, у вашій глушині в мене на ці речі монополія.

Мікаель чув голос Лісбет крізь червоний туман. Йому вдалося сфокусувати погляд і розгледіти її в дверях. Вона дивилася на Мартіна Ванґера без жодного виразу.

— Ні… тікай, — прохрипів Мікаель.

Обличчя Мартіна Ванґера Мікаель не бачив, але він зміг майже фізично відчути його шок, коли той обернувся. На секунду час зупинився. Потім Мартін Ванґер потягнувся за пістолетом, який залишив на табуреті.