Стіґ Ларссон - Чоловіки, що ненавидять жінок

Лісбет Саландер зробила три швидкі кроки вперед і змахнула ключкою для гольфа, яку ховала збоку. Описавши велику дугу, та влучила Мартінові Ванґеру у ключицю, ближче до плеча. Удар був такої страшенної сили, що Мікаель почув хрускіт зламаної кістки. Мартін Ванґер завив.

— Тобі подобаються больові відчуття? — спитала Лісбет Саландер.

Голос її був жорстким, як наждачний папір. Мікаелеві ніколи в житті не забути її обличчя, коли вона перейшла в наступ, вишкіривши зуби, наче дикий звір. Очі її сипали чорними чортами, рухи були стрімкими, як у павука, націленого на здобич. Вона знову змахнула ключкою, і наступний удар припав Мартінові Ванґеру по ребрах.

Він наштовхнувся на стілець і впав. Пістолет покотився на підлогу до ніг Лісбет, і вона відіпхнула його ногою подалі від Мартіна.

Потім вона вдарила втретє, у той момент, коли Мартін Ванґер намагався звестися на ноги. З гучним ляском ключка обрушилася на його стегно, і з горла Мартіна Ванґера вирвався страхітливий крик. Четвертий удар влучив йому в лопатку.

— Ліс…бет, — прохрипів Мікаель.

Він починав утрачати притомність, і біль у скронях ставав уже майже нестерпним.

Лісбет обернулась до нього і побачила, що в нього обличчя кольору помідора, очі дико витріщені, а язик починає вивалюватися з рота.

Вона швидко роззирнулась і побачила на підлозі ніж. Потім кинула погляд на Мартіна Ванґера — той підвівся на коліна і намагався відповзти подалі від неї, рука його безпомічно теліпалася. У найближчі секунди жодних проблем від нього чекати не слід було. Вона кинула ключку і принесла ножа. У нього був гострий кінець, але тупе лезо. Лісбет стала навшпиньки і заходилася гарячково перепилювати ремінь. За кілька секунд Мікаель нарешті повалився на підлогу, проте зашморг навколо його шиї затягнувся.

Лісбет Саландер кинула ще один погляд на Мартіна Ванґера. Той звівся на ноги, але стояв, зігнувшись у попереку. Вирішивши, що він поки безпечний, Лісбет обернулася до Мікаеля і спробувала засунути пальці під зашморг. Різати вона спершу не наважувалась, але потім засунула кінчик ножа і, намагаючись ослабити петлю, подряпала Мікаелеві шию. Кінець кінцем зашморг піддався, і Мікаель кілька разів хрипко вдихнув.

Протягом короткої миті Мікаель переживав невимовне почуття: його тіло возз’єднувалося з душею. Зір неймовірно загострився, так що він міг розрізнити в кімнаті кожну порошинку. Звук кожного вдиху в цій кімнаті чи шурхотіння одягу доносилися так ясно, немов лунали з навушників, а ще він відчував запах шкіряної куртки і поту Лісбет Саландер. Потім, коли кров почала приливати до голови і його обличчя знов набуло нормального кольору, ілюзія розвіялася.

Лісбет Саландер повернула голову тієї миті, коли Мартін Ванґер зникав у дверях. Вона швидко встала, взяла пістолет — перевірила магазин і зняла із запобіжника. Мікаель відзначив, що їй, схоже, вже доводилося поводитися із зброєю. Роззирнувшись, вона вихопила поглядом ключі від кайданків, що лежали на столі, прямо перед очима.

— Я візьму його на себе, — сказала вона і кинулася до дверей.

Дорогою вона схопила ключі і, не обертаючись, кинула їх на підлогу біля Мікаеля.

Мікаель спробував крикнути їй, щоб вона почекала, але з горла вирвався тільки якийсь скрип, а вона вже сховалася за дверима.

Лісбет не забула про те, що у Мартіна Ванґера десь є рушниця, і, вийшовши в прохід між кухнею і гаражем, зупинилася, скинувши вгору готовий до стріляння пістолет. Вона прислухалася, але не змогла розрізнити ні звуку, який підказав би, де її здобич. Вона інстинктивно рушила в бік кухні і вже майже дійшла до неї, коли почула, що у дворі заводиться автомобіль.

Вона помчала назад і через потайні двері вискочила до воріт гаража. З двору вона побачила задні вогні машини, що проїжджала повз будинок Хенріка Ванґера і вивертала на міст. Лісбет щодуху кинулася услід. Вона сунула пістолет в кишеню куртки і, наплювавши на шолом, завела свій мотоцикл. За кілька секунд вона вже мчалася через міст.

Коли вона під'їхала до кільцевої розв'язки біля виїзду на шосе Е-4, його перевага становила секунд дев'яносто і він уже сховався з очей. Вона загальмувала, заглушила мотор і прислухалася.

Небо було затягнуте важкими хмарами, але на обрії вже виднівся перший проблиск світанку. Потім вона почула звук мотора і побачила, як на шосе Е-4 промайнула машина Мартіна Ванґера, віддаляючись у південному напрямі. Лісбет знову завела мотоцикл, натиснула на газ і проскочила під віадуком. Поворот біля виїзду на шосе вона подолала на швидкості вісімдесят кілометрів на годину. Перед нею лежала пряма ділянка дороги. Транспорту видно не було, вона до краю натиснула на газ і помчала вперед. Коли дорога почала звиватися уздовж довгого гірського хребта, Лісбет гнала на швидкості сто сімдесят майже максимальній, яку можна було витиснути з її власноручно відрегульованого легкого мотоцикла на спуску. За дві хвилини вона побачила машину Мартіна Ванґера приблизно за чотириста метрів попереду себе.