Томас Гарріс - Сходження Ганнібала

— Катай сюди.

Ева зайшла до процедурної, тримаючись подалі від Ґрутаса. Вона прибрала заляпану кров’ю шмату і постелила під стілець свіже простирадло. Вже намірилася йти з брудним простирадлом, але Ґрутас наказав:

— Залиш, поклади його так, щоб їй було добре видно.

Ґрутас із Мюеллером прив’язали леді Мурасакі до стільця.

Ґрутас відправив Мюеллера. Сам розвалився в лонгшезі проти стіни, ноги розкинуті, погладжуючи собі стегна:

— Ти уявляєш, що може трапитися, якщо ти не подаруєш мені блаженства? — спитав він.

Леді Мурасакі заплющила очі. Вона відчула, що судно здригнулося й почало рухатися.

Геркуль виніс із кафе два відра зі сміттям. Відімкнув замок свого велосипеда і поїхав геть.

Було ще видно його задній вогник, коли Ганнібал сковзнув у кухонні двері. З собою він мав щось незграбне в заляпаному кров’ю мішку.

До кухні ввійшов Кольнас із гросбухом. Він відчинив дверцята пічки, у якій горіли дрова, поклав туди кілька рахунків і підштовхнув їх у полум’я.

За його спиною Ганнібал промовив:

— Гер Кольнас в оточенні мисок.

Кольнас різко обернувся і побачив Ганнібала, котрий сперся спиною на стіну з бокалом вина в одній руці і пістолетом у другій.

— Що вам потрібно? У нас вже зачинено.

— Кольнас у каструльнім раю. Серед казанів. Ви носите свій жетон, гер Кольнас?

— Я Клебер, громадянин Франції, я зараз же викликаю поліцію.

— Дозвольте, я зателефоную їм замість вас. — Ганнібал поставив вино і підняв телефонну слухавку. — Ви не проти, якщо я заразом подзвоню до Комісії по розшуку воєнних злочинців? Я оплачую дзвінок.

— Босяк! Дзвони кому хочеш. Я серйозно, можеш їм дзвонити. Або я сам це зроблю. Я маю документи. Я маю друзів.

— А я маю дітей. Ваших дітей.

— Що означають ці слова?

— Я захопив їх обох. Я був у вашому домі на рю Жульяна. Зайшов до кімнати з великим опудалом слона і захопив їх.

— Ти брешеш.

— «Беріть її, вона все’дно помирає», — ви так сказали. Пам’ятаєте? Шастали навкруг Ґрутаса з казанком. — Я тут дещо приніс для вашої духовки. — Ганнібал простягнув руку за спину і пожбурив на стіл скривавлений мішок. — Ми можемо покуховарити разом, як у добрі старі часи. — Він кинув на стіл Мішин браслет. Той довго крутився, доки заспокоївся і ліг.

Кольнас вдавився неясними звуками. Хвилину він боявся торкнутися мішка, потім тремтячими руками почав його рвати, діставшись усередину, він роздирав обгортковий різницький папір, дер м’ясо й кістки.

— Це телятина, гер Кольнас, і диня. Я купив їх на Лезалі. [153] Les Hailes — заснований у 1183 р. королем Філіпом II Августом центральний ринок, відомий як «Черево Парижа», ліквідований у 1971 p., назву ринку зберіг квартал. Сподіваюся, ви тепер розумієте мої почуття?

Кольнас кинувся через стіл, руками в крові дістав Ганнібалове обличчя, але його ноги, розпластані по столу, зависли в повітрі, Ганнібал стягнув його додолу і приставив дуло пістолета до потилиці, не дуже міцно, але Кольнас втратив свідомість.

Вимазане в кров лице Ганнібала було схожим на демонічні обличчя з його власних снів. Він поливав Кольнаса водою, поки той не розплющив очі.

— Де Катерина, що ти з нею зробив? — перше, що він спитав.

— Вона в безпеці, гер Кольнас. Вона рожева і красива. Ви можете пощупати пульс на її скроні. Я поверну вам її після того, як ви повернете мені леді Мурасакі.

— Якщо я таке зроблю — мені смерть.

— Ні. Ґрутаса буде заарештовано, а я забуду ваше обличчя. Прощу вас, заради здоров’я ваших дітей.

— Звідки мені знати, що вони ще живі?

— Присягаюся душею моєї сестри, ви почуєте їхні голоси. Вони в безпеці. Допоможіть мені, або я вб’ю вас, і ваша сирота вмре з голоду. Де Ґрутас? Де леді Мурасакі?

Кольнас спазматично ковтнув, звідкись узялася кров у нього в роті.

— У Ґрутаса є судно, канальна баржа-дім, він подорожує нею. Він зараз на Луенському каналі [154] Canal du Loing — побудований у 1723 p., один із найстаріших судноплавних каналів Франції, має довжину 50 км, 19 шлюзів, сполучений із європейською системою каналів. південніше Немура.

— Назва баржі?

— «Кристабель». Ти дав слово. Де мої діти?

Ганнібал підняв Кольнаса на рівні ноги. Підвів до телефону біля касового апарата, набрав номер і дав Кольнасу слухавку. Якусь хвилину Кольнас не міг впізнати голосу власної дружини, а потім:

— Алло, алло, Астрід? Подивися на дітей, дай мені почути Катріну! Мерщій!

Слухаючи непевне мурмотіння заспаної дитини, Кольнас перемінювався на лиці. Спершу воно виражало полегшення, та скоро на ньому з’явилася дивна мертвотність, і Кольнас потягнувся по пістолет, що був схований на полиці під касою. Його плечі важко поникли: