Томас Гарріс - Сходження Ганнібала

Ґрутас відкрив багажник і дістав снайперську гвинтівку Драгунова. Вручив її Дітеру.

— Кольнасе, принеси посудину.

Ґрутас хотів, щоб леді Мурасакі чула. Віддаючи накази, він пожадливо поглядав на неї.

— Візьмеш машину. Застрелиш його в телефонній будці, — наказав він Дітеру і вручив йому джбанок. — Привезеш його яйця на баржу, ми стоятимемо нижче Немура. [151] Nemours — древнє містечко за 70 км. від Парижа, повз яке проходять судноплавні канали.

Ганнібалу не хотілося виглядати з вікна; агенти Попіля могли саме зараз дивитися вгору. Він зайшов до спальні. Посидів трохи на ліжку з заплющеними очима. Із глибини Ганнібалової пам’яті народилися звуки. Чик-чирик-чик-чик. Балтійський діалект вівсянок.

Лляні простирадла леді Мурасакі пахли лавандою. Він згріб їх у жмені, притис до обличчя, потім зірвав їх із постелі і швидко замочив у ванні. Натягнув поперек кімнати мотузку для сушіння білизни і повісив на неї кімоно, долі поставив вентилятор і ввімкнув його на малі оберти, кімоно похитувалося, кидаючи тіні на прозорі гардини.

Стоячи перед самурайським обладунком, він підняв руку з кинджалом танто і вглядівся в маску Володаря Дато Масамуне.

— Якщо ви спроможні їй допомогти, допоможіть їй зараз.

Він надів ремінь собі на шию, і кинджал сковзнув під комір йому за спину.

Ганнібал скручував і зв’язував мокрі простирадла, мов тюремний самогубець; коли він скінчив цю роботу, простирадла звисали з поруччя балкона у провулок, на п’ятнадцять футів не дістаючи бруківки.

Спуск забрав якийсь час. Коли він відпустив кінець простирадла, падіння здалося задовгим, йому гаряче обпекло ступні, коли він приземлився, перекотившись.

Вивів мотоцикл з алеї за будинок у бічну вуличку, вгатив по стартеру і одночасно з першим пострілом двигуна плигнув у сідло. Знадобиться чимало свинцю, щоб виправити помилку з Мілковим пістолетом.

У вольєрі перед «Кафе дель Есте» цвірінькали-дріботіли вівсянки, неспокійні у яскравому світлі місяця. Тент над патіо було згорнуто, парасолі складено. В обідньому залі було темно, але світло ще горіло на кухні і в барі.

Геркуль мив у барі підлогу, Ганнібал бачив також Кольнаса, котрий із гросбухом сидів на барному стільці. Ганнібал відступив у темряву, завів мотоцикл і поїхав геть, не вмикаючи фари.

Останні чверть милі до будинку на вулиці Жульяни він пройшов пішки. На під’їзній алеї стояв «сітроен де шво»; [152] «Citroen Deux Cheveaux» (DC) — наймодніший свого часу французький автомобіль, випуск якого розпочався у 1955 р. чоловік за кермом докурював сигарету. Ганнібал побачив, як дугасто пролетів недопалок, розсипавшись іскрами по вуличній бруківці. Чоловік вигідніше вмостився на сидінні і відкинув голову назад. Він зібрався поспати.

З-за огорожі Ганнібал дивився в освітлену кухню. Повз вікно майнула мадам Кольнас, балакаючи з кимось занадто малим, щоб його можна було бачити. Затулені гардинами вікна стояли прочинені у тепле нічне повітря. З садочка до кухні вели диктові двері. Кинджал легко сковзнув у щілину і підчепив клямку. Ганнібал витер ноги і ступив у дім. Голосно тікав кухонний годинник. З ванни долинав шум води з крана і хлюпання. Він проминув ванну, ставлячи ноги впритул до стіни, щоб не рипіли дошки підлоги. У ванні мадам Кольнас розмовляла з дитиною.

Наступні двері були трохи прочинені. Ганнібал помітив заставлені іграшками полиці і великого плюшевого слона. Він зазирнув до кімнати. Два ліжка. Катерина Кольнас спала на ближчому. Голівка набік, великий палець торкається лоба. Ганнібал розгледів жилку, що билася в неї на скроні. Він чув биття її серця. На ній був Мішин браслет. Він зморгнув у теплому світлі лампи. Почув, як ворухнулися його вії. Він чув дитяче дихання. Чув мадам Кольнас звіддаля. Крихітні звуки збурювали голосне ревіння в його серці.

— Ну, давай, Оладушок, вже пора витиратися, — долетів голос мадам Кольнас.

Плавучий будинок Ґрутаса, чорний, примарний на вигляд, стояв, пришвартований до вкритої клоччям туману набережної. Ґрутас із Мюеллером занесли зв’язану, з кляпом у роті, леді Мурасакі по трапу і спустили сходами у задній відсік. Ґрутас ударом ноги розчахнув двері до процедурної на нижній палубі. Посеред кімнати стояв стілець, під ним було простелено скривавлене простирадло.

— Перепрошую, ваша кімната поки що не готова, — сказав Ґрутас. — Я покличу прислугу. Ево!

Він пройшов коридором до наступних дверей і розчахнув їх. Три жінки, прикуті до ліжок, подивилися на нього з ненавистю. Ева збирала їхні миски після їжі.