Карін Слотер - Лють

А Синтія була доступна й готова його розрадити. Після першого сексу він сказав собі, що це більше ніколи не повториться, і дотримав слова. Принаймні на рік. У Майкла була робота і був Тім, і більше ні про що він і думати не міг — аж до того дня минулої весни, коли Джина сказала Синтії, що у неї раковина підтікає.

— Іди відремонтуй їй раковину, — сказала йому Джина. — Філа ніколи нема вдома. Бідній дівчині нема до кого звернутися.

Майкл не був закоханий у Синтію і мав достатньо кебети, щоб розуміти: вона теж не палає до нього почуттями. У своєму зрілому сорокарічному віці він уже знав, що жінка, яка, щойно тебе побачить, виявляє повну боєготовність зробити тобі мінет, не закохана. Вона чогось шукає. Можливо, Синтії подобався адреналін від того, що вона трахається з Майклом у ліжку Філа. Може, їй подобалося бачити Джину у вікні й знати, що вона забрала щось, що належало іншій жінці. Майкл не хотів навіть думати, чого вона прагне. Достатньо було знати, що потрібно йому самому. На ті п’ятнадцять-двадцять хвилин, що їх він проводив у сусідньому будинку, його розум просто вимикався і він не думав про те, чим заплатити логопедам, погасити щомісячну суму кредиту за будинок, про телефонні дзвінки від представників банку із запитаннями, коли вони отримають назад бодай якісь гроші, взяті ним з кредитної картки. Майкл думав лише про маленький ідеальний ротик Синтії та свою втіху.

Втім, рано чи пізно вона чогось зажадає. Він був не такий дурний, щоб цього не розуміти.

— Йоу, Майк. — Лео постукав кісточками пальців об дошку Майклового письмового стола. — Харе витати у хмарах.

— Що таке? — Майкл відкинувся на спинку стільця.

У відділку було безлюдно, не рахуючи їх двох і Ґріра, котрий сидів у себе в кабінеті за зачиненими дверима й затуленими жалюзі.

Майкл показав на двері.

— Він там знов дрочить?

— З ним там чувак з ДжБР, схожий на Ларча [3] Ларч — дворецький, персонаж «Сімейки Адамсів». .

— Для чого?

Але Майкл уже знав відповідь на своє запитання. Минулого вечора Ґрір сказав, що попросить допомоги з цією справою, а наступним щаблем драбини було Бюро розслідувань штату Джорджія.

— Зі мною він не радився. — Лео всівся на край Майклового стола, розкидавши документи. Майкл безліч разів просив його так не робити, та Лео ніколи не слухався.

— Що, насварила тебе жінка вчора? — поцікавився Лео.

— Ні, — збрехав Майкл і обвів поглядом кімнату відділку.

Враження вона справляла гнітюче, у ній було темно, вікна, темні від сажі, що в’їлася, виходили на склад компанії «Хоум Депо», який затуляв собою ранкове сонце. Дванадцятиповерхова споруда Східного Муніципалітету (колишній універмаг «Сірз»), що розташовувалася на вигині дороги Понс-де-Леон, займала собою цілий квартал. Від старої фабрики «Форд», яку перетворили на будинок з дорогими лофтами [4] Лофт — простора квартира, розташована в колишній індустріальній будівлі. , будівлю відділяла залізнична колія. Багато років тому покинуту будівлю «Сірза» викупила держава, і тепер там розташовувалися різноманітні урядові установи. Там було щонайменше тридцять різних відділів і працювали понад п’ятсот службовців. Майкл працював тут уже десять років, але все, що він бачив за цей час, — переповнений гараж, три поверхи, які займало поліційне управління Атланти, та морг.

— Йоу, — повторив Лео, знову постукуючи по столу.

Майкл від’їхав на стільці від столу, подалі від Лео. Між безупинним курінням і постійними перекусами Лео прикладався до пляшки, яку тримав у себе в шафці, тож віддих у нього смердів, як собачі гази.

— Мрієш про якусь курвочку?

— Заткнися, — обірвав його Майкл, хоча Лео поцілив майже в яблучко. Йому це вдавалося завжди, не тому, що він був хорошим детективом, а тому, що не вмів тримати язика на припоні.

— Я тут подумав, непогано було б сходити навідати Кена. — Лео витяг з кишені костюма мандарин і взявся його обчищати. — Як він там?

— Нормально, — відповів Майкл, хоча насправді не розмовляв з Кеном ось уже тиждень.

Вони вже досить давно були напарниками, близькими, як брати, поки одного дня Кен не вчепився йому в руку і не повалив на землю. Він розповідав Майклу про розкішну ціпу, яку зустрів минулого вечора, і на якусь частку секунди Майкл подумав, що то якийсь прикол. Та потім Кен став сіпатися. Його рот безвільно розтулився, і Кен обмочився просто на місці, на підлозі у відділку. У свої п’ятдесят три він, мов стара людина, пережив інсульт. Усю праву частину тіла відняло, рука й нога стали ні до чого не придатними, як мокра газета. Рот навіки спотворила гримаса, й підборіддям стікала тонкою цівкою слина, немов у малої дитини.