Жан-Крістоф Ґранже - Земля мертвих

— Ти намалював такі самі вузли, що їх використовував убивця.

Собєскі криво посміхнувся.

— Моя картина не така вже й точна. Вузлів я не малював. Нелегко вам буде щось підмалювати, тобі ж потрібні об’єктивні докази.

Корсо хотів уже дати ляпаса, але втримався, вчепившись у клавіатуру, — треба уникати будь-яких недоречних рухів.

— А пошарпане обличчя? Ти точно відтворив поранення, що їх завдав убивця, — як ти це поясниш?

— Годі дурня клеїти, Корсо. На моєму полотні обличчя зображено в профіль, і що там можна побачити? Величезного рота.

— Рану Софі Серейс.

— Я тоді уявляв собі лише «Крик» Едварда Мунка. Твій убивця, напевно, теж про нього думав.

— Чому ж не про Ґойю?

— Розумію, до чого ти ведеш… Ідеться про копії Pinturas rojas, які я виставив у майстерні.

— Отож-бо. І це не все, Собєскі. Тобі не пощастило, бо є чимало фактів, що вказують на те, що вбивав ти: спав з потерпілими, вештався за лаштунками «Сквонка», цікавишся шібарі…

— Це аж ніяк не доводить мою вину.

— Можливо, якщо розглядати кожний доказ окремо. Але вкупі все це набуває певної ваги, правда ж? Зокрема коли до справи причетна людина, яка просиділа сімнадцять років за ґратами.

— Я повністю розплатився й спокутував.

— Твій давнішній злочин має багато спільного з тим, що сталося тепер…

— Аж ні. Ми вже це обговорювали. Жодної прив’язки до офірування Софі або Елен. Кат тебе забирай, для тебе це шлях у нікуди. Лише нарвешся на неприємності з керівництвом.

Коп слабо усміхнувся.

— Збираєшся звинуватити мене у зловживанні владою?

— Не я, Корсо. Мої друзі, поціновувачі, всі, хто боровся за те, щоб мене випустили з в’язниці.

— Як ти мене перестрашив.

Собєскі нахилився вперед. Він мав тоненькі й вельми рухливі брови. Підводив і розтягував їх аж до скронь, увиразнюючи згоду або заперечення, розгубленість чи обурення. Бомпар називає такі брови «сраним дашком».

— Тобі весело, Корсо, але ми з тобою знаємо обоє, що ти пересуваєшся мінним полем. Твої докази не варті й дірки з бублика: мене заарештували незаконно, і це тобі так не минеться.

— Тоді чому не покличеш свого адвоката?

Собєскі знову поводився так, ніби він харцизник, якого голими руками не візьмеш. Розставив ноги, сперся ліктем на стіл, злегка відхилився назад, аби добре було видно, скільки в нього різних цяцьок висить на грудях.

— У мене є час. Ти з самого початку діяв незаконно. Уже сумніваюся, чи ти коли-небудь мав справу зі справжнім злочинцем.

У мозку поліціянта щось блимнуло:

— Себто?

— Як ти гадаєш, чому я повернувся додому о 23-й?

— Передача закінчилася.

— Передача закінчується опівночі, крихітко. Я повернувся, бо вдома спрацювала сигналізація.

— Яка сигналізація?

— Така, що встановлена в майстерні, майже непомітна — ти її навіть не зауважив.

У Корсо аж у горлі пересохло: ще одна помилка в аналізі. З тюрми виходять самі параноїки.

— Моя сигналізація не дзвонить, не світиться — кличе тільки мене. — Підморгнув. — Як схоче якийсь покидьок до мене влізти — я дам собі раду.

— До чого ти ведеш? Останнє слово завжди було за мною.

— Не зовсім так, Корсо, тому що моя сигналізація споряджена ще й камерами.

Йому аж подих перехопило. Тут уже навіть Бомпар не допоможе: навряд чи йому вдасться виправдати свої нічні блукання, зняті на камеру.

— Мій адвокат напряму отримує записи з позначенням часу. От натішився він цього ранку. Не кожного дня злапаєш копа, що вирішив подрочити й запхав руку в труси.

Корсо засичав:

— Йолопе навіжений, чіплятися він до мене надумав. Твої картини вже долучили до справи. Суддя з радістю додасть до твого досьє нові докази.

— Туди можна ще щось докинути, Корсо, наприклад, докази, що ти незаконно підглядав за мною. Ще раз кажу: тобі слід поводитися обережніше. Ім’я Собєскі пов’язане з політикою. Я — символ, посланець надії для всіх, хто раз схибив, але хоче спокутувати провину. Громадська думка буде на моєму боці, і, повір мені, важить вона більше, ніж твої просторікування.

У його голові вигулькнули імена: Омар Раддад [66] Працював садівником у Жіслени Маршаль, яку знайшли вбитою на її віллі. На місці злочину нібито було кров’ю написано: “Омар вбити мене” (саме з цією помилкою, що уславила фразу й стала символом цієї загадкової справи 1991 р.). , Чезаре Баттісті [67] Італійський революціонер і автор детективів, член ліворадикальної організації “Озброєні пролетарі за комунізм”. У Бразилії він отримав статус політичного біженця, незважаючи на причетність до низки вбивств наприкінці 70-х років. … Якщо цивільні втручаються у справу — пиши пропало. Ще більше все заплутають. У Франції дотепер лунають голоси на підтримку Жака Меріна [68] Французький гангстер. Скоїв багато пограбувань і вбивств. Прославився численними втечами з в’язниці та інтерв’ю у ЗМІ. Убитий 1979 р. в результаті поліційної спецоперації. проти копів, що його ліквідували.