Жан-Крістоф Ґранже - Земля мертвих

Гидко.

Прекрасно.

Корсо не втримався й злегка усміхнувся. У нього перед очима містився беззаперечний доказ того, що Собєскі вбив Софі Серейс.

Поліціянт уважно роздивлявся кожну подробицю картини, коли йому спало на думку, що в долі Собєскі простежувалася певна логіка: живопис урятував його від демонів, але й повернув до старих спокус, саме через живопис він знову потрапить до суду.

Зненацька майстерню залило різке світло.

— Дарма ти сюди заліз, покидьку.

Корсо обернувся й уздрів Собєскі при повному параді: білий бавовняний костюм su misura [65] За міркою зшитий ( іт .). , шовкова хустинка у верхній кишеньці, однотонна сорочка з італійським комірцем, замшеві мокасини з декоративним швом…

— Протизаконне стеження, проникнення до приміщення зі зломом, вторгнення в особисте життя — годі, віднині працюватимеш регулювальником на площі Зірки, йолопе.

Корсо з незмінною усмішкою поглянув на годинник.

— Зробимо інакше, Собєскі. Зараз 23:45. З цієї миті тебе затримано за звинуваченням у вбивстві Софі Серейс.

За півгодини група поліціянтів в одностроях висадилась на брукованому подвір’ї майстерні, засадила Собєскі до машини й відвезла його на допит до 36-го будинку. Художник не чинив жодного опору, не сказав ані слова, не зателефонував до адвоката. Очевидно, готовий боротися своїми силами.

Тим часом Корсо терміново зв’язався з Катрін Бомпар і повідомив їй новину, водночас добру і погану. Отже, він заарештував потенційного вбивцю зі «Сквонка», але за обставин, що виходять за межі закону. Обидва вони знали: суддя з питань звільнень та затримань припускає певні винятки з правил, тож Бомпар намагатиметься отримати від нього дозвіл на таке порушення і щось збреше про години.

Стефан також зателефонував до статистичного обліку й попросив ретельно обшукати майстерню — так чи інакше треба знайти фрагменти ДНК потерпілих. Водночас коп був певний, що Собєскі мав схованку, де мордував свої жертви, — групі Корсо буде над чим натерти мозолі. Тепер вони мали доступ до всіх таємниць приватного життя художника, а тому з легкістю натраплять на якийсь слід.

Корсо захоплено розглядав головну здобич. Надпереконливий доказ вини Собєскі. Щойно завершене полотно зображало Софі Серейс такою, якою вона була, коли її знайшли біля сміттєзвалища Потерни Тополь. Художник зобразив усе: розідрані кутки рота, вузли з білизни, налиті кров’ю очі, навіть камінь усередині горла… Безліч деталей, про які ніхто, зовсім ніхто не знав, окрім копів та самого злочинця.

Судексперти володіли засобами для точного визначення дати, коли створювалася картина. У будь-якому разі художник став до роботи принаймні десять днів тому, тобто через кілька днів після смерті Софі…

Щойно Корсо посадив Собєскі в кут кімнати, почепивши на нього кайданки, він продовжив обшук, намагаючись відкопати етюди, попередні шкіци до похмурої картини. Але нічого не знайшов.

Знайшов щось краще.

Картину, на якій художник зобразив геть скуйовджене тіло, що лежало на пустирі. Справжній натюрморт… Твір він так і не завершив, але можна було легко впізнати Елен Десмора. І знову деталей з надлишком — тільки вбивця міг про них знати.

Вірогідно Собєскі готував низку картин на цю тему. Стриптизерки «Сквонка» були його «Водяними ліліями» .

Під час обшуку в голові поліціянта крутилися дві думки. Насамперед йому здавалося дивним, що художник так слабо підстрахувався. Він просто посеред майстерні лишив просушувати портрет першої вбитої дівчини і взявся писати другу жертву, в той час як знав, що до нього має заявитися судова поліція: того самого ранку Корсо й Барбі пообіцяли відправити наступного дня до його хати юрмище новобранців. Друга думка була психологічного штибу. Що більше він роздивлявся картини, милувався ними, то міцнішим ставало переконання, що художника спонукало до дій усього лиш бажання написати після вбивства відповідні твори. Катування й смерть обернулися на складники творчого процесу — сцена злочину перетворилася на своєрідний антураж. Собєскі зрежисерував картину в дійсності, аби перенести її згодом на полотно. Твір поєднував риси спектаклю й картини.

Зараз його аналіз був сируватим. Жакмар не раз повторював, що Собєскі — психопат, людиноненависник і вбивця, не годен ані співчувати, ані жаліти. Сімнадцять років, що він просидів у в’язниці, зле вплинули на поведінку. Його більше не обходило, що відбувається «поза стінами» майстерні. Важливою була тільки творчість. Колишній в’язень був ладний на все задля вдалого сюжету, суголосся світу з його задумом, з тим, що він викладав на полотно.