Жан-Крістоф Ґранже - Земля мертвих

Малюк Філіпп підростав на сходах, безжально битий, нікому не потрібний. Часто втікав до сусідніх лісів. Кілька разів був заарештований за крадіжки та пошкодження майна. Після закінчення початкового курсу навчання до школи більше не повернувся. Вдома грошей катма. Тоді Філіпп береться шукати додаткові заробітки. Коли повертається додому, мати шмагає його до нестями: Монік завжди підозрює, що він поцупив гроші.

Вона влаштовує обряди: запрошує інших дітей з району на своєрідні «підвечірки». Забави точаться навколо знущань і покарань, які вона вигадує для сина. Філіпп досягає віку статевої зрілості, і катування стають щоразу жорстокішими, але мати звинувачує його в сексуальних збоченнях, у тому, що він «думає лише про одне», «як батько». Вона його гамселить, припалює цигаркою, тримає прутня над вогнем (Монік називає це «дезінфекцією»).

Утім, втручаються соціальні служби. У віці 13 років його забирають від матері — результати медичного огляду приголомшують: у Філіппа численні ознаки недоїдання (на шкірі пігментація або відсутня, або надлишкова, він потерпає від екземи, живіт роздутий, волосся повилазило). Тіло поцятковане шрамами: всюди сліди підпалювань, порізів, понівечень. Рентгенівські знімки показують травми черепа, чимало переломів, що неправильно зрослися, але він дивом вижив — і не збожеволів.

Монік Собєскі заарештували. Вона отримала дванадцять років ув’язнення. Філіппа перевели до притулку, відтак до названої родини в районі Ґапа. Хлопчик — геть не подарунок: жорстокий, дражливий, нестриманий. У віці 15 років він зґвалтував одну зі своїх названих сестер, що була розумово відсталою.

Філіппа відправляють до спеціального закладу для молоді з поведінковими розладами, де намагаються забути про його попередні витівки, але хлопець там відлупцював-таки якогось малюка, що слухав рок у спальній кімнаті. Згодом виявилося, що мати знущалася над ним під музику «Led Zeppelin», «Deep Purple», «The Who», «Ten Years After». Відтоді Собєскі аж підкидає від насичених звуків гітари.

Рік потому він учиняє сексуальну агресію щодо дівчини в одній з кав’ярень. Хлопець ще не досяг повноліття, існують також пом’якшувальні обставини, тож воліють забути й про цей випадок. Новий заклад, нові труднощі. Собєскі починає пиячити й займається невеличкими спекуляціями. У 18 років його відправляють до молодіжного притулку в Шамбері. У ті часи він тиняється прикордонною зоною поблизу Швейцарії і то вдається до дрібного розбою, то підзаробляє охоронцем.

Усі одностайно стверджують: Філіпп Собєскі — сексуальний маніяк. До хлопця причепилося прізвисько «Гом Соб». Він навіть не приховував, що продає тіло. Що б Собєскі потім не розповідав, але бісексуалом він став задовго до тюрми.

У 1982-му його знову затримали за зґвалтування в Морто. І на п’ять років позбавили волі, але минуло два — і його перевели на режим часткового обмеження свободи. Він знову став викидайлом та спекулянтом. У ті далекі часи непевного існування він сваволив уздовж усього південно-східного кордону Франції. Але геть не був автостопником чи якимось панком із собакою. Радше непосидючим пройдисвітом, не здатним вписатися навіть у своє злочинне середовище.

1984 року Філіпп знову «оселився» в Безансоні. Підзаробляв одночасно закликальником та підручним, кружляв навколо стоянки в Баттані — найнебезпечнішому кварталі міста. А ще приторговував наркотиками в районі Плануаза або в 408. У 1987-му, коли Собєскі звинуватили в певних злочинах, він уже був добре відомий серед жандармів. Трапилася історія з курткою з хутровим коміром — і його остаточно позбавили змоги комусь зашкодити. Йому призначили двадцять років ув’язнення, з яких сімнадцять — повноцінної відсидки.

Корсо повернувся додому і з певною недовірою дочитав досьє. Постать затятого злочинця — а він знав принаймні тисячу таких покидьків — не надто збігалася з образом убивці-рецидивіста, якого він шукав, педантичного лиходія, що примудрився не лишити після себе жодного сліду й діяв з надприродною жорстокістю.

Утім, досьє Жакмара не містило деталей (або світлин) убивства 1987-го року. А він хотів роздивитися рани на обличчі Крістін Вуґ, а також дізнатися, у який спосіб харцизник прив’язав дівчину тієї ночі…

Правду кажучи, забиття Софі та Елен набагато більше пасувало до нової постаті Собєскі: митця, реабілітованого в’язня, зірку ЗМІ. Окрему частину досьє Жакмар присвятив перевтіленню героя.

У бізансонському СІЗО Собєскі склав іспити на отримання ступеня бакалавра, а згодом ліценціата в царині права. У середині 90-х його перевели до тюрми Флері-Мерожис, де він узявся за малювання. В’язні й наглядачі спостерігали за розквітом таланту арештанта під номером 28 34 66. Засуджений умів зобразити обличчя будь-кого зі своїх співкамерників, або намалювати карикатуру вертухая на замовлення, чи відтворити на підставі світлини близьких осіб ув’язнених.