Жан-Крістоф Ґранже - Земля мертвих

— Що ви побачили спільного в цих справах?

— У Вуґів ми знайшли обтягнутого шкірою ґудзика. Від куртки з хутряним коміром. У розслідуванні вона нам ледь чи стала в пригоді, а потім ми його затримали — ото телепень! — мав на собі таку саму куртку! Навіть ґудзика нового не пришив.

— Щось не віриться.

— Тому що ви не знаєте Собєскі, він хитрий, але вважає, що йому закон не писаний. До того ж у ньому є щось звіряче. Людина він розумна, але тварина деколи вигулькує з нього.

— Навіть важко повірити, що він зізнався в убивстві тільки тому, що знайшли ґудзик.

— Звичайно, ні, але на споді куртки лишилися сліди крові. Тої самої групи, що в Крістін Вуґ.

— Хай там як, звучить непереконливо.

Жакмар зітхнув. Не для того він здобув перемогу тридцять років тому, аби тепер зносити кпини якогось упертюха.

— Ви коп чи хто? Куртка була лише першою ланкою, що потягла за собою все решту. Собєскі запроторили за ґрати, — аби витрясти зізнання, — потім опитали його тодішню коханку, якусь випадкову хвойду з Безансона. Вона переполохалася й підтвердила попередні свідчення.

— Ви вже допитували її раніше?

— Собєскі був у нашому списку. Шельма залякував повій у кварталі Баттан — працював на користь місцевих звідників. Був схиблений на сексі, й кілька разів його затримували за зґвалтування та агресивні дії.

Описані події кримінальної хроніки аж ніяк не пасували постаті зловмисника, якого вони розшукували: той був ретельним, зібраним, правдолюбним, а ще… імпотентом. Але що не кажи, за цей час Собєскі міг змінитися.

— Тож повія зізналася, що він навідався до неї близько третьої й був заляпаний кров’ю. Собєскі все заперечив, але відтак виринули інші подробиці.

— Які саме?

— Побачите в досьє.

Жакмар уже втомився від розмови. Чолов’яга був водночас запальним і набурмосеним, наполегливим і стриманим.

Корсо вирішив полегшити йому завдання:

— Капітане, — миролюбно проказав він і поклав руки на документи, — я все уважно прочитаю. Ви не проти залишитися в Парижі ще на день або два?

Дідусь провів вказівним пальцем погано поголеним підборіддям, і шкіра аж рипнула — немов рубанок стругнув по дереву.

— Тобто…

— Витрати на перебування Судова поліція бере на себе.

— У такому разі…

— Вам знайти готель?

Спираючись на свою третю ногу, він насилу підвівся.

— Якось дам собі раду. Знайдете мій номер у досьє.

Корсо провів його до дверей офісу.

— Собєскі, правду кажучи, почав виправлятися. Чому ви гадаєте, що він і є той самий злочинець?

Юрасець захитав головою.

— Ці каналії не міняються ніколи. Скільки б ви не розводилися про те, що він прославився як художник і мільйони заробляє на бісових картинах, усе одно він як був, так і лишився капосним убивцею. Якби ви тільки бачили, що він тоді зробив з обличчям бідної дівчини… Такий повинен гнити в буцегарні до кінця своїх днів. Диких тварин не можна випускати на волю.

Корсо стримався й ніяк не відповів на фашистський випад пенсіонера — зрештою, він, мабуть, і сам так вважав: відсоток повторно скоєних злочинів аж ніяк не навіював радісних думок.

Насамкінець поліціянт поклав йому руку на плече:

— Дякую, що наважилися на таку далеку мандрівку. Ваше свідчення, без сумніву, відіграватиме головну роль у нашому розслідуванні.

Під машкарою вовка-самітника ховався гарний біограф. Жакмар підготував досьє, якого вистачило б на товстенну книгу в стилі «Таємне життя великого художника»…

Зі свого боку, Філіпп Собєскі становив певний типаж. Показовий приклад соціальної та психологічної зумовленості, до того ж надто перебільшеної.

Монік Собєскі (дівоче прізвище Молль) народилася в багатодітній сім’ї поблизу Монбельяра. Як підозрюють, унаслідок інцесту. Вона швидко залишила школу й стала перукаркою. У віці 17 років вийшла заміж за Жана Собєскі, який працював на ярмарку, але згодом виявилося, що той схильний до насильства та пиятики (сам він виховувався в сиротинці). Бита, постійно п’яна, хвора на туберкульоз, до того ж незвична на вигляд: коли їй стукнуло 30, вона здавалася 12-річним дівчиськом, ще й невисока — лише 153 сантиметри.

Під час арешту склали її антропометричне зображення: губ не видно, очі завеликі (загіпнотизовані й гіпнотизувальні), модний в п’ятдесяті роки хвилястий шиньйон, схожа на панка. Дитяче тільце зазвичай втискала в шкіряні комбінезони й леопардові мініспіднички. Справжня шалапутка.

У 1960-му, коли їй було 19, вона народила Філіппа. Батько зник. І нею відразу заволоділа ненависть — і хтивість. Моніка спала з усім, що рухалося, або навіть не рухалося; серед пацієнтів лікарні в Монбельярі прославилася тим, що вміла добре відсмоктати (вартість послуг — жменька франків).