Жан-Крістоф Ґранже - Земля мертвих

— Анітрохи.

— Що їх об’єднувало?

— Повторюю: вона про це не розповідала, але відчувалося, що в ліжку в них усе гаразд. Тож можна стверджувати, що вона відновила стосунки з живими чоловіками. Коханець зумів-таки її приручити.

— Ви казали, що він був набагато старшим він неї?

— Щонайменше вдвічі, так. Він був досвідченим на всіх фронтах, це й привабило її.

Корсо згадав сторінку щоденника із зображенням Міс Вельвет: лагідний погляд, невпевнена посмішка. Митець вдало відтворив тендітність татуйованої готки.

— Що вона почувала до нього? — не відступав коп. — Фізичний потяг? Кохання? Захоплення від творів?

Янжа поглянула на годинник і обдарувала його широкою умішкою.

— Шкода, що наостанок можу окреслити його лише як певний психологічний тип, але вважаю, що цей добродій правив їй за батька.

Корсо підвівся. І подумав, що в такому разі відтепер він занурюється у світ дітовбивць. Гаразд, упораємося.

Корсо повернувся в 36-й і скликав групу: треба якнайшвидше знайти художника, вірогідно, коханця обох потерпілих. Чувака, що відсидів у тюрмі!

Усупереч сподіванням, неймовірну новину колеги зустріли досить стримано. Правду кажучи, їх уже ноги не несли — ціленьку днину бігали, шукали, але так і не натрапили на щось цікаве.

Сток виявила особи й місце мешкання деяких дівчат зі скетчбука та забезпечила їм охорону (з кількох новачків — і то добре). Людо рушив далі на пошуки померлих коханців Елен Десмора, нишпорив серед їхніх знайомих: може, хтось із них надумав помститися некрофільці Елен та її сестрі — але ні, дарма. Барбі не встигла знайти бодай щось про людей, з якими потерпілі підтримували дружні стосунки змалечку, а про історію будівлі «Сквонк» та її мешканців — і поготів. Щодо розширення штату для проведення розслідування: до них прибули стажисти, і їх відразу розділили на дві групи: одні мали обійти сусідів, а решті доручили зібрати свідчення, що посипалися на них після того, як стало відомо про вбивство Міс Вельвет — люди мало не збожеволіли.

І справді, група так виснажилася, що тепер годі було розворушити її будь-якою новиною. Тож Корсо вирішив, що впорається з пошуками сам — відтоді, як він натрапив у Мадриді на художника в борсаліно, справа набула особистого відтінку. Поза тим, не слід забувати про Бомпар, яка зранку чекатиме на доповідь для прес-конференції: роботи вистачало на цілу ніч.

— Гаразд, — проказав він насамкінець, — відпочивайте. Завтра почнемо знову о дев’ятій.

Копи переглянулися й мовчки повставали.

Корсо зачинився в кабінеті і з ноутбуком на колінах умостився на невеличкому дивані, що слугував «куточком-вітальнею» у крихітній кімнатці.

Перед тим як поринути в мережу, він на кілька секунд замислився над образом, що вимальовувався. В’язень. Художник. Підтоптаний ласун, що полюбляв, сховавшись у підвалі, малювати стриптизерок, а потім відібрав для себе двох із них.

Чому він їх убив? Пройнявся думкою про покарання. Софі й Елен танцювали стриптиз, але сам виступ, біла шкіра, простосердість дівчат здавалися такими безневинними, так припали йому до смаку, що художник зумів уловити дитячу грацію в зазивних рухах артисток, у тому, як вони роздягалися в нехитрому спектаклі.

Аж ось на поверхню спливли вади акторок бурлеску: Софі отримувала задоволення від найстрашніших катувань, Елен шукала кохання та розради в обіймах трупів. Може, їхній гуру просто розчарувався? Може, вирішив, що вони заслужили на покарання? Корсо не забув про джерело натхнення злочинця: картини Ґойї, де були зображені каторжанин, чаклунка, виснажений хворобою вмирущий…

Задзеленчав стаціонарний телефон. На якусь мить він завагався. Згодом насилу відірвався від канапи й підняв слухавку.

— Коменданте? — У голосі вартового відчувалася повага й водночас невпевненість. — Якийсь пан чекає внизу: хоче вас бачити. Дозволити йому піднятися?

Корсо глипнув на годинник: уже по 21-й.

— Як його звати?

Пауза. Новенький, напевно, роздивлявся документ відвідувача.

— Ліонель Жакмар.

— Не знаю такого. Хай забирається геть. Тобто, — схаменувся, — скеруй його до поліціянтів, що збирають свідчення. Якщо вони пішли додому, хай завтра приходить, у робочий час.

— Стверджує, що він із наших, — тихо додав новачок.

— Бачив його жетон?

— Він на пенсії.

Корсо зітхнув:

— Хай підніметься.

— Є ще одна проблема… Він з особливими потребами.

— Себто?

— Шкутильгає. Пересувається з палицею.