Жан-Крістоф Ґранже - Земля мертвих

Я з легкістю позбулася охоплених моторошними бажаннями дуреп. Проте в Блекпулі все відбулося поза планом. Я сама впрохала власника галереї в Манчестері запросити до себе Собєскі. Після того, як він передав свою картину під Ла-Маншем (навіть я не знала, що це за твір), треба було заманити його на північ Англії. Звісно, щойно він потрапить у Блекпул, йому несила буде опиратися місцевим розтлінним спокусам. Я сподівалася, що він прикупить травки в Марко, але їм так і не довелося зустрітися. Все одно: важливо, що підозрюваний перебував поблизу місця злочину.

Цієї ночі я вбила братика. Шубовснула тіло біля Чорної Леді й зробила це так, щоб потрапити на очі якомусь рибалці. Мені здавалося, що крик Ґойї на обличчі трупа, зануреного в море, матиме в чорній прозорій воді незвичний вигляд …

Під час слідства теж не все пішло гладко. Я доклала зусиль, аби знищити Софі Серейс в один із днів, коли ти чергував, але тебе відправили на інше завдання, а тоді до справи залучили Борнека. Правду кажучи, якась вища сила втрутилася заради мене, адже, врешті-решт, розслідування доручили саме тобі …

Відтоді я мала тільки розкидати знаки на твоєму шляху: блокнот з ескізами в підвалі «Сквонка», сліди крові в майстерні Собєскі, підписи на полотнах (потайки придбала зразки крові в лабораторії аналізів) … І тут утрутився Жакмар, до того ж на картинах Собєскі сам змалював сцени злочину, але ти надалі його підозрював … Крім того, виникла ще одна проблема: коли Матьє Веранн свідчив під час процесу, я побоювалася, що він пробовкається, бо ми знали одне одного і я в нього вчилася підвішувати себе на мотузках … На щастя, він про це не згадав. Якби ти збагнув, що я сама займалася шібарі, то запідозрив би, що між мною та Собєскі є таємний зв ’ язок. А тоді б помилився: я засвоїла ази техніки лише заради помсти.

Щойно Собєскі заарештували, переді мною відкрилася широка дорога. Я взялася захищати Філіппа — так було легше його знищити. Він виявився фальсифікатором, а для нього це — найкраще алібі. Натяк на Ґойю дозволяв мені водночас звинуватити його й виправдати, до того ж підозра падала водночас на Переса. В мене був досвід у судових процесах, і я знала: усе, що скажуть під час засідань, зійде нанівець після того, як знайдуть криваві підписи на полотнах. Аби заволодіти розумом публіки, досить влаштувати невеличку виставу …

Але ось чого ніхто не знає: службовці ЦУКЦ ніколи б не здогадалися зробити аналіз сучасних творів Собєскі. Мені довелося написати анонімного листа, в якому я скерувала їх у потрібному напрямку.

Можеш мені не вірити, але самогубство Собєскі геть мене не втішило. Мені кортіло, аби він поволі мучився в буцегарні, доки не сконав, але він, аби повіситися, використав такий самий зашморг, який використовувала я, коли вбивала, тож усе закінчилося зовсім несподівано. Собєскі завжди відзначався послідовністю у своїх дурощах. До кінця життя залишився провокатором. Він намагався зашморгом ввести в оману ворогів, ще більше їх заплутати, хай би тоді підозра впала вже на нього.

Отож мені лишалося одне: померти. Мусила завдати собі тих самих тортур, від яких загинули всі решта. Що годилося для них, пасувало й мені. Тоді навіщо мені було потрібне знеболювальне? Токсикологічний аналіз виявив би, що я його вколола. Але не заради того, щоб менше мучитися: просто хотіла впевнитися, що роботу довела до кінця. Біль затуманив би мені розум.

Моя смерть спантеличила б усю поліцію, але найбільше я хотіла обвести круг пальця тебе. Ти був би приголомшений тим, що я загинула, і спочатку подумав би, що вбивця досі живий, а тоді вже дізнався б, що я наклала на себе руки. І, звісно ж, вирішив би, що я вбила так само себе, як чинив з іншими Собєскі, аби зняти з нього обвинувачення.

А правда була ще далеко … В пошуках відповіді ти дістався аж сюди, до самого гробівця «Собєскі». Уся родина зібралася докупи, Корсо, тепер ми мусимо разом спочити вічним сном, від якого нам прокидатися було зась.

Але чому тут стоїть п ’ ята труна з твоїм іменем на табличці? Я роками нишпорила на східному кордоні в архівах мерій, перечитувала скарги, свідчення, облікові книги жандармерій. Передивилася записи лікарень у зоні полювання Собєскі. Підслуховувала в кав ’ ярнях, опитувала продавців, їздила навіть до будинку для літніх людей …

Разів сто думала, що натрапила на нові жертви насильника, але бракувало доказів, тож мусила облишити пошуки. Мала певність тільки щодо Софі Серейс, Елен Десмора, Марко Ґварніері і себе самої. Аналіз ДНК лише підтвердив мої припущення.