Кріс Тведт - Небезпека рецидиву

— Чому ти такий похмурий, Мікаелю? — запитала вона. — Справа вже майже закінчена. Нехай ти її програєш, але ж так іноді буває. Ти зробив усе, що міг, чого ж іще вимагати. Скільки разів сам мені казав, що адвокатові не можна брати долю клієнта близько до серця. Що це верх непрофесійності!

— Твоя правда, — погодився я на словах, але не в душі.

Біда в тому, що я не зробив усього, що міг. Ганс Ґудвік не отримав захисту, на який розраховував. Треба було сфокусувати весь процес на його неосудності в момент скоєння злочину. Треба було наполягти на консультації з психіатром, і побудувати захист, виходячи з висновків психіатричної експертизи. Треба було привернути увагу присяжних до його глибокого горя, шоку від жорстокого вбивства доньки; до гніву, спричиненого нестерпною провокацією Альвіна в судовій залі після оголошення йому виправдального вироку — такий удар хоч кого зірве з котушок. Я мав би зосередитися на тому, чого реально можна було б досягнути. Натомість причепився до Ніни Гаґен, може, навіть через власне почуття провини. Я ганявся за примарами й тінями. Я мав реноме доброго адвоката, але не в випадку з Гансом Ґудвіком. Загрався у приватного детектива, а це не моє.

Ми погуляли центром міста, попили кави й почитали газети в кав'ярні, посиділи на лавочці в парку біля театру, поніжилися під першими цього року теплими сонячними променями. Просто перед нами кілька підлітків каталися сходами на скейтбордах. Дошки гримали і грюкали, але дітиська були неймовірно захоплені й шалено раділи, якщо трюк їм вдавався, а мені грюкіт не дошкуляв. Один з хлопців мав загіпсовану ногу, певно, після невдалого стрибка. Милиці стояли прихилені до стіни, він ними не користувався: то стрибав на одній нозі, підштовхуючись загіпсованою, з відеокамерою в руках; то потім ліг на землю, а друзі перестрибували через нього; то встановив камеру на штатив і безкінечно довго вибирав вдалий кут для зйомки. Він тішився і тріумфував не менше за своїх стрибучих друзів.

Я дивився на нього. На його відеокамеру. Спостерігав, як він радіє, переглядаючи зняте, бо зумів зафіксувати класний стрибок.

Раптом я згадав Альвіна, поліцейську теорію, що він міг знімати вбивство Майї на камеру. Тоді я відмахнувся від таких припущень, потрактувавши їх за звичайні спекуляції, і більше про них не думав. Але тепер, надивившись на хлопчиська з камерою, поспостерігавши за його щасливою реакцією, я збагнув, що теорія поліції була не такою вже й безпідставною. Я чомусь не замислювався раніше, що ж від убивства Майї одержала сама Ніна Гаґен. Ні на мить не сумнівався, що вона вбивця, і що вбивство приносило їй радість чи щонайменше вдоволення. Але вона не могла бути присутньою під час самого вбивства, бо тоді не змогла б забезпечити алібі Альвінові. Відеозапис міг бути відповіддю. Фільм призначався для неї. Альвін увічнив процес убивства й подарував відео Ніні Гаґен. Я відчув хвилювання, приплив енергії, яка пробилася крізь товщу жалості до себе, але все швидко минуло. Навіть якщо Ніна мала відео, то вдома його не тримала, у кожному разі, після мого вторгнення до її помешкання. Де воно і як його шукати, я уявлення не мав.

Карі помітила мою пожвавленість і поцікавилась, про що я думаю.

— Пусте! Щось одне спало на думку, але то пусте…

Треба було готувати процедуру, однак у голові було порожньо. Зрештою, я здався і відклав роботу на неділю.

Вранці я взяв з собою до кабінету каву, сів з нотатником і кульковою ручкою до столу з рішучим наміром працювати. Зазвичай я користувався комп'ютером, але процедури писав від руки — завжди так робив. Іноді це дуже надихало. Надто коли в важкій справі сподівався на шанс кардинально повернути процес на свою користь. Тоді ручка літала папером у відчайдушному намаганні встигнути за думкою. Сьогодні все було інакше. Я знав, що мені не під силу виграти нинішню справу. Ішлося хіба про те, щоб достойно вийти з ситуації з мінімальними втратами.

Угорі аркуша я написав «Тягар доведення», а потім довго сидів, втупившись поперед себе невидющим поглядом. За якийсь час дописав: «Аргументація прокурора», але тут у ручці виписалася паста. Я сприйняв це за знак, відсунув набік записника, увімкнув комп'ютера і почав натомість сплачувати через інтернет рахунки. Сплата рахунків — не найцікавіше для мене заняття, та сьогодні я охочіше займався рахунками, аніж написанням через силу процедури. Купка квитанцій маліла на очах. Ремонт авта. Інтернет. Страхівка. Електрика — знову шалена сума за світло. Я набрав код банківського рахунку й сплатив гроші.