Наталка Шевченко - Кривава осінь в місті Лева

— А, Сокіл, здоровенькі були, — безбарвно привітався він, неначе востаннє бачив колишнього підлеглого лише вчора, а не п’ять років тому. — Ти по справі, чи як? У мене тут зараз писанини по горло...

— Авжеж по справі, Вікторе Петровичу. Ходити до міліції розважатися — то не моє хобі. Я у вас багато часу не заберу. Увійти дозволите?

Зітхнувши, Сазоненко зачохлив свою кулькову ручку.

— Заходь вже. Присідай.

Сокіл увійшов, сів і спробував посунути стільця ближче до столу, забувши, що всі меблі прибиті до підлоги. Вкотре подумки вилаяв кляту казенщину, якої ніколи не терпів.

— Я по справі Окозбирача, — почав він.

— Так, мені казали, що ти теж нею займаєшся, — перебив Сазоненко. — Шкода, хлопче, але ти не встиг. Розслідування завершене, справу я закриваю. Якщо ще не чув...

— Та бачив я новини, — роздратовано відказав Олег. — Слухайте, це ж дурня. Той хлопець не може бути Окозбирачем.

— Це ж чому? Бо так вирішив ти? Чи твоя подружка-бухгалтерка? Знаю я про ваше шоу з італійським різником...

— Різьбярем, — автоматично виправив Сокіл, про себе проклявши Пасківа аж до сьомого коліна. Довбаний майор виявився тріплом, не гіршим за базарну бабу-пліткарку.

— Перш за все тому, що вбивство Ясинського різниться від чотирьох попередніх. Ті жертви були жінками.

— Так, я це пам’ятаю.

Олег питально звів брови.

— І вам не здається дещо дивним, що цього разу забили чоловіка?

— Анітрохи, — пхикнув Сазоненко. — Це ж психопат, синку. Нашою логікою їх не зрозуміти. Не раджу ламати мізки, бо теж здурієш.

— Не дочекаєтесь, Петровичу. Ви ж провели обшук у помешканні цього водія? Знайшли зброю? Або видалені органи жертв?

— Слухай, Сокіл, — почав дратуватися Сазоненко. — У кожній оселі є слюсарний інструмент, яким за бажання можна витнути очі, серце, нирки, кишки і все, що забажаєш. І в хаті цього хлопця він теж був. Тут не йдеться про вогнепальну зброю, а тому все просто. Господи, якщо людина буйний шизофренік, вона тобі очі голими пальцями вичавить.

— Ви не...

— Слухай далі! — підвищив голос слідчий. — Про органи жертв. А якщо цей навіжений їх засмажив і з’їв? Не думав про це?

— Господи боже, Петровичу...

— Що, скажеш, такого не буває? Ще й як буває! Навіть кіно є про одного такого вилупка, бачив? От і цей хлоп теж явно був канібалом, жер серця та очима закушував. То що мені тепер — шукати його лайно в каналізації і відсилати на аналіз?

— Ну й телепень, — пробурмотів Сокіл.

— Що кажеш? — нашорошив вуха Сазоненко.

— Кажу, ви пропустили інший варіант. Особисто я вважаю, що той загиблий хлопець міг бути співучасником справжнього Окозбирача. Він лише прибрав того, хто міг допомогти вийти на слід реального вбивці, от і все. Ба більше — я підозрюю, що Окозбирачем може бути близький родич загиблого Олексія Ясинського. А точніше, його дружина.

Це подіяло. Сазоненко важко нахилився через стіл, пильно вглядаючись в Сокола.

— І звідки такий висновок?

— Довго розповідати, але якщо треба буде, я поділюся. Ця справа замішана на абортах та людині, в якої поїхав дах на цьому ґрунті. Всі жертви, окрім, звісно, останньої, робили аборт, і скоріше за все, робили в одній і тій самій клініці. Директором тієї клініки і був загиблий Ясинський.

Він зробив паузу, очікуючи реакції, але слідчий так само мовчки дивився на нього через стіл. Олег вирішив, що його нарешті слухають, і продовжив:

— Так от, за поки що не підтвердженими даними, цей Ясинський два роки тому якимось чином упік свою дружину до психіатричної клініки. Але найдавніше те, що вчора ця його дружина була на місці злочину, у квартирі гадалки. Пам’ятаєте жінку, якій порізали груди?

— Маячня, — чітко і впевнено сказав Сазоненко.

— А ви на це подивіться, — Сокіл витяг з кишені шлюбну фотокартку Ясинських. — Це теж маячня?

На лиці слідчого не затремтів жоден м’яз.

— Це лише збіг, синку. Знав би ти, скільки таких збігів було за всю мою практику...

— Можу собі уявити, — покивав Олег. — З таким-от ставленням.

— Не зрозумів.

— Боюся, що і не зрозумієте. Ви ж просто не хочете заново відкривати справу!

— Так, не хочу, — погодився Сазоненко. — Бо не бачу жодних підстав. Той придурок тричі сидів — два рази за продаж наркоти і останній раз за зґвалтування та нанесення жертві важких тілесних ушкоджень. Посидів трохи і дозрів до вбивці. Хлопця застукали на гарячому, з доказом у багажнику, він тікав і приїхав прямісінько у пекло — видно, така його доля. Чого це я тепер мушу дарма тримати людей у страсі? Тільки тому, що твоя подружка підстрибує од раптових протягів?